Главное меню:
В помощь профактиву
АССОЦИАЦИЯ "ИННОВАЦИОННОЕ РАЗВИТИЕ УКРАИНЫ"
K.FUND
УКРАИНСКИЙ СОЮЗ ПРОМЫШЛЕННИКОВ И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЕЙ
Уряд, який упродовж двох років цілеспрямовано доводив країну до кризи, нарешті помітив, що в країні зростає рівень бідності. І вирішив з цим боротися. Не підвищенням соцстандартів чи зменшенням тарифів і цін. Кабмін пішов второваною попередниками стежкою, ухваливши стратегію подолання бідності до 2020 року. Але завдяки цим папірцям українці не стануть заможнішими, скоріше, кількість бідних скоротиться за рахунок зростання чисельності жебраків.
Юлія Лавреха «TaxLink, платформа податкових знань» експерт
- Зарплатний грабіж і ціновий геноцид;- Руйнацію системи охорони праці і банкрутство соцстраху;- Тотальне обрізання трудових і профспілкових прав.
• Будинок профспілок спалений, а ми досі не домоглись відшкодування збитків з винних.• В минулому році всіх членів Ради бандити взяли у заручники, труїли газом, але ми досі не домоглись покарання винних.• Яценюк під стенограму планував знищити ФПУ, а ми досі не домоглись, принаймні ,вибачень чи спростувань.
Правительство пересмотрело состав потребительской корзины, экспертная комиссия увеличила количество предоставляемых парикмахерских услуг с четырёх до шести раз в году, но при этом мобильные телефоны и полотенца эксперты признали роскошью.
2 октября 2015 г.
Разработан законопроект о коллективных договорах и соглашениях
Минсоцполитики передало на согласование в профсоюзы законопроект "О коллективных договорах и коллективных соглашениях".
Как сказано в Пояснительной записке к законопроекту, он учитывает:
1) рекомендации экспертов Международной организации труда (ограничен срок действия коллективных договоров и соглашений, срок переговоров, предоставлена возможность приостановления действия коллективных договоров и соглашений, обеспечено право физических лиц, использующих наемный труд, заключать коллективный договор);
2) нормы Рекомендации о коллективных договорах № 91 Международной организации труда;
3) нормы Директивы Рады 91/533/ЄЕС (установлена обязанность работодателя информировать работников о коллективном договоре и коллективном соглашении, что на него распространяются, внесение изменений и дополнений в указанный коллективный договор, соглашение), а также нормы Директивы Рады 2001/23/ЄС (установлен срок действия условий коллективного договора в случае реорганизации, смены собственника юридического лица (обособленного структурного подразделения юридического лица), прекращения деятельности первичной профсоюзной организации).
Кроме того, законопроектом вводится:
1) новый вид коллективных соглашений — подотраслевые, в переговорах по заключению которых могут принимать участие нерепрезентативные всеукраинские объединения организаций работодателей, хозяйственные объединения и общественные организации (их объединения), представляющие интересы работодателей определенного вида или нескольких видов экономической деятельности;
2) новая форма осуществления социального диалога — заключение социальных пактов, содержащих договоренности сторон, в том числе на национальном и территориальном уровнях социального диалога.
Проект Закона Украины от Минсоцполитики
Пояснительная записка к Закону Украины о коллективных договорах
Сравнительная таблица к Закону Украины о коллективных договорах
2 октября 2015 г.
Суд признал незаконным "нищенский" прожиточный минимум и обязал Кабмин пересмотреть его
Нынешний прожиточный минимум - 1 218 грн в месяц или 7 грн в час - является "унизительным" для граждан Украины. Правозащитники настаивают на 7 тыс. грн в месяц.
Окружной административный суд Киева 17 сентября обязал Кабмин пересмотреть размер прожиточного минимума и установить его на таком уровне, который будет соответствовать требованиям ст.48 Конституции Украины и закону "О прожиточном минимуме".
Об этом ZN.UA сообщил Станислав Батрин – правозащитник, руководитель проекта "Открытый Суд", выступивший инициатором иска к Кабинету министров о незаконности действий правительства.
Как поясняет Батрин решение суда, оно означает, что правительство Арсения Яценюка, как и правительство Николая Азарова, "действовали незаконно, определяя прожиточный минимум на 2015 год на уровне 1 218 грн".
"Это несправедливо, это незаконно и это унизительно для нас как для граждан мириться с тем, что правительство вместо реформ убеждает нас жить в "розовых очках" и оценивать свою жизнь в +1 218 грн в месяц или 7 грн в час", - подчеркивает Батрин.
"Все предыдущие решения правительства можно считать популизмом", - добавляет он.
В ходе слушания дела было установлено, что правительство не может предоставить доказательства того, что размер прожиточного минимума был определен на основании научно-общественной экспертизы (как это требуется в ст.4 закона "О прожиточном минимуме").
Также Кабмин попытался переложить ответственность с себя как коллегиального органа на отдельные министерства. Позиция представителя КМУ сводилась к тому, что правительство не может отвечать за бездействие министерств. "Эта позиция оказалась слабой, поскольку закон четко возлагает именно на правительство обязанность установления размера прожиточного минимума, а также предоставляет полномочия к осуществлению руководством над всеми министерствами", - поясняет Батрин.
Иск против Кабмина о размере прожиточного минимума был подан в апреле 2015 года.
Полный текст решения будет обнародован в течение пяти дней.
На сегодня уровень прожиточного минимума составляет 1218 грн в месяц для трудоспособного человека и 949 грн - для нетрудоспособного, пенсионера. Инициаторы судебного иска к Кабмину ставят целью обосновать и зафиксировать прожиточный минимум на уровне не менее 7 000 грн.
Накануне Верховная Рада проголосовала за повышение соцстандартов с 1 сентября, в рамках которого прожиточный минимум будет повышен до 1330 грн (ранее планировалось, что такой уровень будет установлен с 1 января 2016 года).
Ранее сообщалось, что суд обязал Кабмин пересмотреть "потребительскую корзину" впервые за 15 лет. В правительстве признали, что с 2000 года "проводили работу" по пересмотру "потребительской корзины", однако никаких решений никто не принимал.
17 сентября 2015 г.
Неприятная правда: экономика Украины ничем существенно не отличается от экономики России
Курс рубля меняется синхронно с изменением цены на нефть
ВВП Украины зависит от цены на сырье и металл
У Украины схожая ситуация, но с поправкой на товар. Украина знаменита благодаря металлу и зерну — именно цены на эти товары влияют на ВВП Украины.
И именно эти товары — лидеры в структуре украинского экспорта. Хотя зависимость и не такая сильная, как у России.
Поэтому Украина, как и Россия, находится в опасной ситуации, ведь цены сырьевых товаров подвержены значительным колебаниям, особенно в сельском хозяйстве — на них влияет урожай в других странах, климат, болезни растений ... И как раз в сентябре этого года цены на продовольствие в мире снизились до рекордного с 2008 года уровня.
Цены на металл тоже продолжают снижаться. Очень неприятная ситуация для Украины.
Чтобы исправить положение, необходимо привлекать инвестиции в промышленность, развивать прикладную науку и IT, которые являются основой технологического успеха.
11 августа 2015 г.
Недельный рацион семьи в разных странах мира (21 фото)
Американский фотограф Питер Менцель в течении полутора лет объездил 46 стран мира и попросил у местных семей предоставить недельный рацион и его стоимость. Менцель выбирал среднестатистические семьи — по доходу, количеству детей и образу жизни.
Смотрим на его проект «Голодная планета»:
1. Немецкая семья Меландер из городка Бертихайд. Стоимость продуктов питания на неделю для 4 человек составила 375,39 евро (500 долларов и 7 центов). Любимая еда этой семьи: жареная картошка с луком, беконом и селёдкой, жареная лапша с яйцами и сыром, пицца, ванильный пудинг. На фотографии видно, что в рационе преобладают мясо, хлеб, овощи, огромное количество алкогольных и безалкогольных магазинных напитков.
2. Семья Куттен-Кассес из городка Эрпельданг, Люксембург. Стоимость продуктов на неделю для 4-х человек составила 347,64 евро (465 долларов и 84 цента). Любимая еда семьи: пицца с креветками, курица в винном соусе и турецкий кебаб. На фотографии видно, что преобладают хлеб, пицца, алкоголь, фрукты:
3. Семья Лемон из городка Монтре, Франция. Стоимость продуктов на неделю для 4-х человек составила 315,17 евро (419 долларов и 95 центов ). Любимая еда этой семьи: макароны карбонара, абрикосовые пироги, тайская кухня. На фотографии видно, что преобладают фабричные продукты и немного фруктов:
6 августа 2015 г.
ВВП УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ
«В настоящее время украинская экономика так слаба, что ВВП на 45 миллионов жителей находится на уровне ВВП Шлезвиг-Гольштейна, где населения 2,8 миллиона человек»
Глава Восточного комитета немецкой экономики Экхард Кордес
Вступ
Ми досить часто чуємо, як політики, фінансисти, експерти вимірюють надходження або витрати державного бюджету, використовуючи певне відсоткове співвідношення до ВВП. Так, «…у 2015 році витрати на безпеку і оборону складуть 5% ВВП» або «У 2014 році реальний ВВП знизився на 6,8% в порівнянні до 2013 року…». Що ж це за цифри і як їх розуміти пересічному українцю? Чи відображають показники українського ВВП реальний стан справ у країні?
Фахівці ГО «Публічний аудит» вирішили пояснити значення валового внутрішнього продукту та його роль в економіці країни простими й зрозумілими словами.
Суть, значення та види ВВП
На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних рахунків згідно з концепцією, затвердженою ООН. Як результат, Україна перейшла від статистики балансу народного господарства до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР) – це складна система макроекономічних показників, яка відображає динаміку найважливіших процесів і явищ в економіці. Вона потрібна для країни так само, як для підприємства бухгалтерський облік, бо відображає узагальнену картину розвитку економіки на макрорівні.
Базовим показником СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП) – один із найважливіших показників розвитку економіки та основний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період.
Розрізняють:
номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва;
реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, які приймаються за базу, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.
Вимірюється ВВП вартістю товарів та послуг, виготовлених для кінцевого використання і визначається двома способами:
1) шляхом додавання всіх витрат для купівлі всього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному році:
особисті споживчі витрати включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги;
валові інвестиції – це затрати на устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво;
державні закупівлі товарів і послуг – це затрати, що йдуть безпосередньо на утримання шкіл, лікарень, наукових закладів, трансфертні платежі, інші соціальні витрати;
чистий експорт – це різниця між експортом та імпортом, яка показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг,
вироблених у конкретній країні, перевищують витрати цієї країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.
2) шляхом додавання всіх доходів, одержаних від реалізації всього обсягу кінцевих товарів поточного року:
амортизаці́йні відрахування – відрахування частини вартості основних фондів для відшкодування їх зносу;
заробітна плата включає відрахування на соціальне страхування;
рента – орендна плата за нерухомість;
відсоток – плата за користування позикою;
прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.
Теоретично ВВП за витратами і доходами має збігатися, але на практиці, як правило, має місце перевищення ВВП за витратами, оскільки деякі доходи зазвичай приховуються. Про це буде йтися в наступних розділах.
Статистичні дані та їх аналіз
Відповідно до офіційних даних Державної служби статистики України:
За статистикою, номінальний ВВП України має постійну тенденцію до зростання – за винятком періоду фінансово-економічної кризи 2008 року. З’ясуємо, що ж стоїть за щорічним зростанням показника ВВПн та що це означає для пересічного українця?
Оскільки річний номінальний ВВП, як зазначалося раніше, це загальний обсяг товарів і послуг, які були вироблені або здійснені в країні за цінами, дійсними на момент операції, щорічна тенденція зростання такого ВВП жодним чином не говорить про виключно позитивні тенденції в національній економіці та, як наслідок, зростання добробуту українців.
Первинними даними, на основі яких вираховується номінальний ВВП, є показники загальних продажів компаній. Але протягом року ціни на товари та послуги змінюються, тому при визначенні динаміки ВВП за декілька років важко зрозуміти, за рахунок чого відбулися ці зміни: за рахунок зростання (зменшення) цін або за рахунок зростання (скорочення) виробництва, споживання товарів чи послуг.
Для усунення фактору впливу змін цін та визначення справжнього обсягу товарів і послуг за різні роки потрібно вирахувати реальний ВВП у цінах одного, базового, року, і для цього застосовується дефлятор ВВП (або індекс цін).
Наприклад:
у 1997 році номінальний обсяг ВВП становив 486,2 млрд грн, а індекс цін дорівнював 121,7, тобто був на 21,7% вищим порівняно з базовим 1995 роком;
у 1990 році номінальний обсяг ВВП становив 273,2 млрд грн, а індекс цін – 85,7, тобто був на 14,3% нижчим порівняно з базовим 1995 роком.
Обсяг реального ВВП із урахуванням індексу цін дорівнюватиме:
для 1997 року – 399,5 млрд грн ((486,2 / 121,7)*100);
для 1990 року – 318,8 млрд грн ((273,2 / 85,7)*100).
Таким чином, показник «обсяг реального ВВП» дає правдиву картину стану національної економіки, оскільки відкидається такий показник похибки, як інфляція (або зниження купівельної спроможності національної валюти) або дефляція (зростання купівельної спроможності національної валюти).
Спробуємо розглянути тенденцію реального ВВП України за 2010–2014 роки та перший квартал 2015-го року відповідно до даних Державної служби статистики України (базовий 2010 рік)*.
ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ
(без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
Починаючи з 2014 року, також без частини зони проведення антитерористичної операції)
*www.bank.gov.ua/files/GDP_u.xls
** співвідношення обсягу поточного реального ВВП до обсягу номінального ВВП попереднього року
Із наведеної таблиці помітно, що з 2010 до 2013 років обсяг реального ВВП мав тенденцію щорічного зростання, крім цього індекси фізичного обсягу за ці роки нижче 100 % не знижувалися, а отже, обсяг реального ВВП кожного наступного року дорівнював або перевищував обсяг номінального ВВП попереднього року. Така позитивна динаміка вказувала про незначне, але все ж таки зростання економіки України в загальному розумінні.
У поданому графіку бачимо, як змінилася картина в 2014 році. Зростання обсягу номінального ВВП у порівнянні з 2013 роком сягнуло майже 101,5 млрд грн, або 107 %, у той самий час обсяг реального ВВП у 2014 році впав на 40 млрд грн і зрівнявся з показником реального ВВП 2012 року. Такі значні перепади, коли номінальний ВВП зростає, а реальний падає, відбувається під час інфляції в зв’язку з ростом цін на товари та послуги з одночасним скорочення обсягів виробництва, споживання (надання) цих товарів (послуг). У підсумку скорочується купівельна спроможність населення та падіння рівня життя.
Тенденція збільшення номінального ВВП разом зі скороченням реального продовжується і в 2015 році. Так, за І квартал поточного року обсяг номінального ВВП сягнув позначки у 367,6 млрд грн, що є рекордною за останні п’ять років, але обсяг реального ВВП в порівняні з І кварталом 2014 року скоротився на 13 % і становив лише 259,8 млрд грн (для порівняння, у І кварталі 2012 року реальний ВВП становив 264,9 млрд грн). Тобто, можна припустити, що країна повернулася до показників трирічної давнини і передумов для призупинення подальшого падіння наразі не очікується.
Крім цього, інфляція має не тільки монетарний характер через девальвацію гривні, однією з найважливіших причин інфляційного сплеску може бути катастрофічне зростання тарифів на комунальні послуги, яке продовжуватиметься і в наступному 2016 році.
Підтвердженням наших припущень є прогноз керівництва НБУ, згідно з яким до кінця 2015 року падіння ВВП очікується на рівні 9,5 % (http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/07/150703_sa_nbu_forecast), ЄБРР прогнозує падіння на рівні 9 % (http://dt.ua/ECONOMICS/yebrr-pogirshiv-prognoz- padinnya-vvp-ukrayini-do-9-174942_.html).
Не оминув гучної заяви стосовно ВВП і Президент України. Так, 12 січня 2015 року Петро Порошенко схвалив Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», в якій пообіцяв до 2020 року збільшити ВВП на душу населення у 2 рази: з 8,5 тис. дол. США до 16 тис. дол. США (майже на 100%).
Президент вів мову про так званий ВВП за паритетом купівельної спроможності (ВВП за ПКС), який враховує вартість життя та рівень інфляції в різних країнах.
Паритетом купівельної спроможності називається формулювання закону єдиної ціни для міжнародних ринків: купівельна спроможність деякої суми на одному ринку повинна бути рівна купівельній спроможності цієї ж суми на ринку іншої країни, якщо перевести дану суму за поточним обмінним курсом в іноземну валюту.
Для порівняння, за даними МВФ, ВВП на душу населення, розрахований за показником паритету купівельної спроможності становить:
З наведеного графіка простежується чітка тенденція за останні три роки (2012–2014) між обсягом реального ВВП та ВВП за ПКС, а саме: падіння ВВПр в 2014 році та досягнення рівня 2012 року, так і падіння ВВП за ПКС в 2014 році в порівняні з 2013 роком та майже досягнення рівня 2012 року.
Таким чином, можна зробити припущення, що для досягнення амбітних планів Президента України збільшити ВВП на душу населення за ПКС майже вдвічі, необхідно збільшити обсяг реального ВВП за п’ять років вдвічі, або на 20 % щорічно.
Проте плани президентської команди явно не співпадають із прогнозами експертів МВФ, які ставлять за мету досягнення Україною в 2016 році зростання реального ВВП до 2 % із поступовим зростанням до 4 % у 2020 році (http://www.imf.org/external/pubs/ft/scr/2015/cr1569.pdf).
Отже, сподіватися, що показник ВВП на душу населення, який характеризує середні доходи і витрати абстрактного мешканця країни, в короткостроковому майбутньому досягне позначки в 16 тис. дол. США, наразі не доводиться.
На скільки обсяги ВВП відображають дійсний стан економіки України?
Доволі часто нам доводиться чути таке поняття, як «тіньова економіка» або «тіньова економіка досягла <…> рівня ВВП». Тіньова економіка в Україні — сукупність видів економічної діяльності, заборонених законодавством України, або тих, які з різних причин не враховані в офіційній статистиці (https://uk.wikipedia.org/wikі).
До структури тіньової економіки входять:
1. Неофіційна економіка. Сюди належать всі легально дозволені види економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від оподаткування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що зменшують реальні доходи населення, тим сильніші стимули до отримання доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки або бартеру.
2. Нелегальна (фіктивна) економіка. Економічна діяльність господарюючих суб’єктів, яка приховується з метою ухиляння від сплати податків або здійснюється без відповідних дозволів та ліцензій: крадіжки, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов’язані з отриманням і передачею грошей.
3. Підпільна (кримінальна) економіка. Вона охоплює заборонені законом види економічної діяльності, спрямована на створення антиблаг та є прямою загрозою безпеці людини, суспільства, держави. Є підстави вважати, що підпільна економіка зростає швидше, ніж легальна. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка процвітає.
Тіньова економіка має об’єктивний характер та існує у всіх країнах, відрізняючись лише обсягами, формами та засобами контролю. У високорозвинутих країнах, за різними оцінками, вона становить близько 17% ВВП, у країнах із перехідною економікою – більше 20% ВВП, а в країнах, що розвиваються (країни третього світу), – більше 40% ВВП*.
*Емцева Л.Н., Скрыбцова Е.И. «Теневая экономика: преимущества и недостатки» София, том 14, с.58-60
Державна служба статистики України останніми роками визначає обсяги тіньової економіки в середньому від 15 % до 18 % ВВП.
За розрахунками австрійського економіста Ф. Шнайдера, рівень тіньової економіки в Україні становить 52,8% від офіційного ВВП.
У червні заступник міністра фінансів України Олена Макеєва в своєму інтерв’ю зазначила, що тіньовий бізнес в Україні становить 67%. http://forbes.ua/ua/news/1396691-tinovij-biznes-v-ukrayini-dosyag-67?
Найбільш поширений метод підрахунку обсягу тіньової економіки від обсягу ВВП країни є метод «витрати населення — роздрібний товарообіг», який полягає у виявленні перевищення споживчих грошових витрат населення на придбання товарів (послуг) над загальним обсягом продажу населенню товарів (послуг) усіма суб’єктами господарювання. У 2012 році, за інформацією Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, рівень тіньової економіки, вирахуваний за таким методом, становив приблизно 45 % ВВП (https://uk.wikipedia.org/wikі).
На основі вказаних даних можна припустити, що рівень тіньової економіки в Україні 2014 року становив від 300 млрд грн до 800 млрд грн, тобто офіційна статистика не враховує майже половини обсягу національного ВВП країни. Відповідно, з зазначених сум не були сплачені податки та збори, що, безумовно, вплинуло на обсяг дохідної частини держбюджету.
Проте наявність значного тіньового сектору економіки в Україні не є новиною для українців, а ось чи офіційний статистичний обсяг ВВП країни відображає справжній стан економіки?
Напевне, всі чули про «безтоварні господарські операції», «податкові ями». Податкова яма в розумінні податківців – суб’єкт господарської діяльності (підприємство), який використовують інші платники податків не з комерційною метою (купив-продав), а для одержання «податкової вигоди». Вигодою може бути мінімізація податків, несплата податку в повному обсязі, незаконне відшкодування ПДВ із бюджету тощо. Цей суб’єкт нібито постачає компаніям реального сектора товари/послуги («безтоварні операції»). Кошти перераховуються на їхні рахунки в банках, а після цього або видаються готівкою співробітникові (виплата зарплати, відрядження, поточні видатки), або перераховуються на картку. Далі готівка за вирахуванням комісії в розмірі приблизно 7–10% передається замовникові. Таке підприємство виписує податкові накладні та інші первинні документи, тим самим даючи можливість своїм контрагентам формувати витратну частину й податковий кредит, але при цьому не декларуючи валового доходу й податкових зобов’язань (http://voxukraine.org/2015/06/11/podatkovi-yamy/). Далі всі ці операції лягають в офіційну статистику та відображаються в підрахунку ВВП країни за рік.
Одним із напрямів діяльності Державної фіскальної служби України є виявлення та ліквідація таких «податкових ям», але сама фіскальна служба визнає, що «середньомісячний обсяг схемного кредиту з ПДВ у минулому році (2014) досягнув 3,9 млрд грн» (http://voxukraine.org/2015/06/11/podatkovi-yamy/). Можна припустити, що за рік таких «безтоварних операцій» було здійснено на загальну суму не менше, ніж 280–300 млрд грн (3,9 млрд грн х 12 місяців х 6), що становить п’яту частину, або 20 % від номінального ВВП України за 2014 рік. Як наслідок, маємо завищення офіційного обсягу ВВП на цю суму.
Підбиваючи підсумки, треба обов’язково зазначити, що офіційний показник ВВП країни жодним чином не показує реального стану національної економіки, оскільки неврахування таких показників, як обсяг тіньової економіки, суми «безтоварних операцій» говорить лише про його відносність, а не абсолютність.
З’ясувавши, що впливає на рівень ВВП ззовні, розглянемо, як формується показник зсередини і які його тенденції. Згідно з даними НБУ, джерела доходів ВВП такі:
*www.bank.gov.ua/files/GDP_u.xls
Як бачимо з наведеної таблиці, найбільшу частку в структурі ВВП займають: переробна промисловість, оптова й роздрібна торгівля та чисті податки на продукти, причому обсяг чистих податків у І кварталі 2015 року сягнув розміру 65299 млн грн, що становить 18 % від загального обсягу ВВП, тоді як у І кварталі 2014 року цей обсяг становив лише 13 %. Обсяги переробної промисловості та торгівлі в І кварталі 2015 року також номінально зросли на 13% та на 17% відповідно. Але в той саме час згідно даних (стор.5) реальний ВВП за цей період скоротився на 17 %. Завдяки чому?
Згідно даних статистики індексу виробництва базових галузей, за період січень-квітень 2015 обсяги виробництва переробної промисловості порівняно з відповідним періодом попереднього року знизились на 20,4 %, торгівля впала в середньому на 23 %, добувна промисловість скоротилась на 26,7 %.
Крім того, падіння зазнали і інші галузі: обсяги виробництва коксу та нафтопродуктів (-50%), машинобудування (-25%), хімічна промисловість (-22,8%).*
Отже, цілком логічним виникає питання: Чому при сталій тенденції скорочення промисловості України більше, ніж на 20%, зниження об’ємів роздрібної торгівлі на чверть (знизилась купівельна спроможність), Уряд разом з НБУ, МВФ прогнозують падіння вітчизняного ВВП лише на 9 %? А відповідь така – реальне падіння базових галузей економіки, з яких складається ВВП, повною мірою компенсується зростанням відпускних цін на товари та послуги і сплатою підприємствами, громадянами країни збільшеного обсягу податків і зборів з таких товарів (з 13% до 18%). Таким чином, ВВП штучно надули податками, що взагалі суперечить природі його формування і меті підрахунку.
На підтвердження вказаного проведемо порівняння з іншими країнами, наприклад США, країни Євросоюзу, де структура ВВП за джерелами доходів відрізняється від структури ВВП України, оскільки в ньому відсутня така складова як податки на продукти (податок з обороту, ПДВ, акциз).
У структурі ВВП США в основному представлені галузі послуг, особливо фінансової сфери. В українському ВВП сфера послуг представлена в основному торгової галуззю.
Структура ВВП США в поточних цінах за галузями, 2002–2008 рр.,%
Джерело даних: Bureau of Economic Analysis (BEA), US Department of Commerce
Структура ВВП Німеччини у поточних цінах за галузями, млрд евро*
Як бачимо з наведених прикладів, в США та Німеччині під час підрахунку обсягу ВВП за джерелами доходів або галузями економіки такий показник, як чисті податки на продукти відсутній, адже вони є похідними від суми вироблених (проданих) товарів і не є таким товаром.
І, на наш погляд, це не випадково. Оскільки чисті податки на продукти – це непрямі податки, вони встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, та є по суті свої додатковими. А отже їх врахування в офіційній статистиці ВВП несе лише штучне збільшення кінцевої суми такого ВВП, який не буде підкріплений реальним обсягом вироблених (проданих) товарів чи наданих послуг.
Отже, огляд структури номінального ВВП України в черговий раз доказує, що його зростання відбувається завдяки девальвації гривні, зростанню відпускних цін на імпортні та вітчизняні товари, а також катастрофічному зростанню тарифів на житлово-комунальні послуги.
Крім цього, замість стимулювання економіки та послаблення податкового тиску на підприємців, держава в особі Уряду продовжує обкладати податками населення, сума яких також враховується в загальній сумі ВВП країни, що, по-перше, не є складовою ВВП інших економічно розвинутих країнах, а по-друге, сума сплачених податків є похідною від суми виробленої продукції чи наданої послуги.
Підводячи підсумки аналізу такого макроекономічного показника, як валовий внутрішній продукт України, приходимо до висновків, що цей показник є не більше, ніж статистичною «цифрою», яка не віддзеркалює справжній стан економіки країни, а тим більше окремого громадянина. ВВП штучно «надувається» завдяки зарахуванню «безтоварних операцій», сплаченими податками, що немає в інших країнах, фактором інфляції, підвищенням адміністративно регульованих цін (тарифів), а також не враховує обсяги тіньової економіки.
Для того щоб з’ясувати справжній стан добробуту окремого громадянина та країни в цілому, розглянемо інший економічний показник, а саме: купівельну спроможність населення.
Купівельна спроможність населення
Окрім ВВП, ще одним надважливим показником розвитку економіки країни та добробуту кожного її громадянина є показник купівельної спроможності населення, який відображає, скільки одиниць товару може придбати окремий громадянин за середню заробітну плату в Україні.
За інформацією Федерації профспілок України, за підсумками 2014 року купівельна спроможність населення щодо придбання «борщового набору» знизилася на 33%, придбання кубів гарячої води — на 42,5%. У результаті прийнятих рішень про підвищення з 1 квітня 2015 року тарифів на електроенергію для населення, фінансова можливість громадян на її придбання знизиться на 30%.
За період з січня 2014 по січень 2015 років підвищились тарифи на водопостачання (на 48,9%), електроенергію (на 11,3%), природний газ (в 6 раз), гарячу воду та опалення (на 45,4%), каналізацію (71,4%); ціни на продукти харчування (на 10–70%, а деякі й на 100%), проїзд у громадському транспорті (на 42,7%) та медикаменти (на 49,2%).
http://www.unn.com.ua/uk/news/1445455-kupivelna-spromozhnist-naselennya-schodo-pridbannya-borschovogo-naboru-znizilas-na-33-profspilki
Розглянемо динаміку вартості основних продуктів харчування та заробітних плат за останні вісім років.
*згідно з даними Державного комітету статистики України:
Як бачимо з наведеної інформації, середня заробітна плата за останні вісім років підвищилася на 109,4 % з 1930,0 грн у липні 2008 року до 4042,0 грн у травні 2015 року.
Разом з тим ціни на основні продукти харчування за останні 8 років зросли на 270–490 %, залежно від виду.
Враховуючи суттєву розбіжність між динамікою росту цін на продукти харчування та заробітних плат протягом 2008–2015 років, купівельна спроможність населення, за основними видами продуктів, впала від 1,5 до 2,5 разів.
Слід звернути увагу, що 2008 рік був роком глибокої світової фінансової кризи, найгіршої з часів вел икої депресії , але не зважаючи на це громадянин України у 2008 році міг дозволити собі купити продуктів в 1,5-2,5 рази більше, ніж у 2015 році. Зубожіння населення досягнуло рівня гіршого, ніж у 2008 році.
Крім цього, з січня 2014 року реальна заробітна плата має стабільну тенденцію до скорочення, що є наслідком до стрімкого падіння споживчих настроїв населення*. Такий стан справ говорить, що населення України почало економити та дозволяти собі купувати лише речі першої необхідності.
* http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=17600970
У той же показники ВВП, навпаки, демонструють щорічне зростання національної економіки, що дуже зручно для можновладців при звітуванні про результати своєї діяльності.
Висновки
За офіційним визначенням, валовий внутрішній продукт – один із найважливіших показників розвитку економіки й основний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг.
За офіційною статистикою ВВП (номінальний) в Україні майже завжди має приріст завдяки девальвації гривні, зростанню відпускних цін на імпортні та вітчизняні товари, а також катастрофічному зростанню тарифів на житлово- комунальні послуги. Проте справжню картину економіки розкриває реальний ВВП, вирахуваний у незмінних цінах базового року. Під час дослідження було з’ясовано, що реальний ВВП за 2014 рік впав на 6,8%, а за I квартал 2015 року – на 17,2%. Держава в особі Уряду вирішила компенсувати падіння обсягів промисловості і торгівлі, а отже, реального ВВП, за рахунок збільшення сум сплачених простими громадянами та підприємствами податків і зборів, які в свою чергу, не є складовою ВВП в інших економічно розвинутих країнах та є похідними явищами від суми виробленої продукції чи наданої послуги.
Вказане дозволило урядовцям зменшити паніку в країні і спрогнозувати падіння реального ВВП не на 20–25 %, а лише на 9%.
Таким чином, макроекономічний показник – валовий внутрішній продукт України є не більше, ніж статистичною «цифрою», яка не є віддзеркаленням справжнього стану економіки країни, а тим більше окремого громадянина. Оскільки ВВП штучно «надувається» завдяки зарахуванню «безтоварних операцій», сплаченими податками, що немає в інших країнах, фактором інфляції, підвищенням адміністративно регульованих цін (тарифів), а також не враховує обсяги тіньової економіки.
Демонстрація щорічного зростання валового внутрішнього продукту та, як наслідок, всієї національної економіки, є дуже зручним для можновладців при звітуванні про результати своєї діяльності, в той час як інший показник – купівельна спроможність населення – вказує на значне у 2015 році зубожіння населення –в 2,5 рази гірше, ніж у 2008 році, рік світової фінансової кризи.
Пропозиції
Переглянути порядок формування показника ВВП, який не дозволив би штучно його збільшувати, залучивши досвід економічно розвинутих країн, а саме:
прибрати зі структури джерел ВВП частку чисті податки на продукти, оскільки вони є похідною від обсягу проданих товарів, послуг і не відображають сам обсяг продукції (послуг);
залучивши Державну фіскальну службу, відокремлювати з обсягу ВВП суми «безтоварних операцій»;
Детінізація економіки шляхом подолання причин та передумов тіньових явищ шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньового капіталу в легальний сектор економіки, а саме створення досконалої податкової системи, з прозорим механізмом надання податкових пільг. Запровадити жорсткі санкції для платників податків, які порушують порядок сплати податків.
26 июня 2015 г.
Что такое ловушка бедности. И как в нее попадают люди, компании и государства
Украина в очередной раз оказывается заложницей собственной экономической нестабильности и несогласованности действий разных ветвей власти. С древнейших времен считается само собой разумеющимся, что «бедные беднеют, а богатые богатеют». Почему это происходит, и как это работает?
Представьте себе человека, у которого нет образования и даже средней квалификации, и который вынужден работать на двух или трех низкооплачиваемых работах, чтобы прокормить семью. Он (или она) работает буквально на износ. Или у него только одна работа – на местном заводе. И ему повезло, что он имеет хотя бы такую – просто ни в его городе, ни где-либо поблизости нет никакой другой. Но зарплату не платили с прошлого сентября. Для того чтобы просто физически выжить, он вынужден копаться в огороде, как делали люди еще тысячи лет назад. Даже если у него появляется свободное время, его совершенно нечем занять, кроме разве что распития низкокачественного алкоголя и общения с людьми, которые находятся в точно такой же ситуации, как и он.
Деморализованные люди часто винят в своем тяжелом положении что угодно и кого угодно, кроме самих себя: «да что же я могу сделать» и т.п.
У него нет ни времени, ни сил, ни денег, ни путей, ни примера для развития. Он не в состоянии создать более высокую прибавочную стоимость и не в состоянии этому научиться. Ему неоткуда взять идеи о лучшей жизни – он просто не имеет понятия, как это делается. Он практически никогда не видел людей, которые живут иначе. Каждый день его жизни тянет его вниз физически и морально.
А потом, «вдруг», наступает катастрофа. Закрывается завод, некоторое время по инерции выживавший благодаря бросовой дешевизне неквалифицированного труда. Но теперь он не может конкурировать с современными высокотехнологичными производствами где-то в Китае, на Тайване или в США.
Все, крышка захлопнулась. Это и есть ловушка бедности.
Но почему же, собственно, это «ловушка»? Может быть, это просто безнадега лишает сил и воли к действиям? Деморализованные люди часто винят в своем тяжелом положении что угодно и кого угодно, кроме самих себя: «да что же я могу сделать» и т.п.
Не все так просто. На самом деле у ловушки бедности есть мощные и жестокие механизмы, которые надо знать, чтобы иметь шанс ее победить.
Необходимо сразу сделать важную оговорку: «бедность», по большому счету, не имеет ничего общего с имущественным положением, и не является ярлыком, и тем более оскорблением.
Если у бедного человека когда-либо и появляется небольшая сумма, накопленная тяжелым трудом, то она, как правило, слишком мала, чтобы сделать какую-либо инвестицию. А в странах с широко распространенной бедностью нет и развитых механизмов/институтов розничного инвестирования. Но самое главное, отсутствуют даже минимально необходимые знания об инвестициях и базовая финансовая грамотность и культура. Деньги не работают для бедных.
Знаете ли вы, что жизнь бедного человека обходится ему гораздо дороже, чем богатому?
Бедные тратят больше денег на единицу любой потребляемой продукции, потому что они не в состоянии закупать ее оптом или в крупной расфасовке, или заранее, или в удачный момент, или в нужном месте (гипермаркете за городом).
Бедные тратят больше не только на единицу одинаковой продукции, но и на выполнение каждой функции, так как вынуждены покупать более дешевые, некачественные вещи, которые быстрее выходят из строя (помните: «мы не настолько богаты, чтобы покупать дешевые вещи»).
Бедные не в состоянии планировать свою жизнь, поэтому они, как правило, не могут купить заранее билет, путешествие и другие услуги – и поэтому покупают их дороже.
Если же дело касается займов, бедные платят вообще баснословную цену: ставки, прямые и скрытые, по потребительским, ломбардным и «зарплатным» кредитам часто доходят до эффективных сотен и тысяч процентов годовых.
Получается, что бедных действительно бессовестно эксплуатируют? Маркс все еще жив?
И снова не все так просто. В действительности едва ли не больший экономический ущерб бедные наносят себе сами.
Еще одна фундаментальная причина по которой «бедный» человек гораздо легче и бездумнее расстается с деньгами – это кажущаяся бессмысленность и бесцельность накоплений.
Широко известен феномен импульсивных покупок, активно используемый маркетологами потребительских товаров. Но мало кому известно, что самые импульсивные покупатели – малоимущие люди, которые, сознательно или не очень, используют такие покупки для поднятия настроения, покупая, в основном, практически бесполезные дешевые вещи, потому что дорогие полезные вещи они позволить себе не в состоянии. Это – хорошо исследованный факт, на котором построены многочисленные рекламные кампании.
Еще одна причина, по которой бедные тратят деньги на бессмысленные или, по крайней мере, не слишком необходимые приобретения – это желание хоть каким-то способом поднять свой видимый социальный статус. Это вполне понятное, очень человеческое, подростковое по своей сути желание выделиться или утешиться любым доступным способом. Купить iPhone, даже если ты студент, живущий в общежитии, или взять в кредит автомобиль лучший, чем у коллеги по работе, джинсы помоднее, или просто еще одну яркую кофточку.
Так возникают элементы «показного потребления» (conspicuous consumption), которого богатые себе не позволяют. Часто, к сожалению, подобные желания доходят до абсурда, как в историях о начинающих «бизнесменах» из 1990-х годов, которые имели хоть и старый, но мерседес – и были вынуждены в нем спать, потому что жить было больше негде.
Наконец, еще одна, фундаментальная причина, по которой «бедный» человек гораздо легче и бездумнее расстается с деньгами – это кажущаяся бессмысленность и бесцельность накоплений. Бедный человек знает, а точнее, думает, что знает, что ему никогда не удастся накопить на хороший дом или на обучение детей в Гарварде. Он просто не представляет себе, как это – иметь свой дом на берегу океана. Возникает ответное защитное чувство отторжения и желание «хоть немного пожить прямо сейчас».
Ловушка бедности действительно держит и топит тех, кто в ней находится – чем дальше, тем больше. В итоге и получается, что «деньги идут к деньгам», а «у бедного отнимется». Вот так это работает, и никакой религиозной мистики. Во все времена и по всей Земле.
Кто-то, конечно, зарабатывает на обирании попавших в ловушку бедности немалые деньги. И становится богаче. Но гораздо большие деньги и гораздо большие возможности теряют все – по обе стороны ловушки. Потому что ловушка бедности – это не игра с нулевой суммой, а игра с уменьшающейся суммой. Бедные беднеют, и количество денег, которые можно на них заработать, быстро уменьшается. Это – не win-win, даже не win-lose, а lose-lose ситуация. И это, как правило, недоступно для понимания или воинственно игнорируется теми «богатыми», кто строит свой заработок на ловушке бедности.
Ловушка бедности – это не игра с нулевой суммой, а игра с уменьшающейся суммой. Бедные беднеют, и количество денег, которые можно на них заработать, быстро уменьшается.
Все вышеописанное является хорошо изученным и описанным социально-экономическим феноменом. Структура расходов бедных разительно отличается от структуры расходов богатых, и далеко не только процентным содержанием расходов на еду и предметы первой необходимости. Более того, на этом феномене построены целые глобальные индустрии. Если в это с трудом верится, то для осознания масштаба вспомните хотя бы, с чего начался глобальный финансовый кризис 2007-2008 годов: с subprime mortgages в США, то есть с низкокачественных займов на жилье. Иными словами, с займов на жилье, выданных тем, кто не мог себе их позволить. Бедным.
Наиболее развит феномен ловушки бедности в нескольких известных регионах: Африке, Азии, Латинской Америке. Однако на территории бывшего СССР этот феномен имеет, пожалуй, наиболее массовый и систематический характер из-за того, что миллионы людей одновременно в течение почти столетия, полного трагедий и катастроф, находятся в условиях бедности, агрессивно насаждаемой государственным устройством.
Давайте проведем еще одну аналогию.
Итак, человек, попавший в ловушку бедности – это человек, живущий в изолированном мире себе подобных, с абсурдной «логикой» и правилами, враждебными к новым идеям и внешней среде. Он не способен и не стремится создавать и развиваться. Он подвержен приступам «показного потребления». Он регулярно принимает саморазрушительные экономические решения. Поэтому его ежедневная жизнь ведет только к более глубокой изоляции и вскоре приводит к разрушению и самого этого замкнутого, искусственного маленького мира. Катастрофа, разрушение его мира, в силу его ограниченного кругозора и искаженного мышления, как правило, наступает «внезапно».
А теперь попробуйте вместо слов «человек, попавший в ловушку бедности» подставить слово «олигарх» и перечитать предыдущий абзац.
Да, вот именно. «Олигарх», в отличие от настоящего предпринимателя – это человек, который так и не перестал быть бедным. Он думает и поступает как бедный, и потому все, что он умеет – это только ввергать все больше людей в ловушку бедности.
Глобальный финансовый кризис 2007-2008 годов начался с subprime mortgages в США, то есть с низкокачественных займов на жилье. Выданных тем, кто не мог себе их позволить. Бедным.
А теперь посмотрите на страну (или страны), в которой ученые, образование и здравоохранение не упоминаются ни в новостях, ни в государственных программах, если таковые вообще еще есть. Номинальный доход на душу населения – как в стране третьего мира, а реальный – вообще как в Центральной Африке. На 75% территории никогда не было ни газа, ни электричества, ни дорог. Но зато – концентрация «Бентли» и «Майбахов» в столице в разы выше, чем в Вашингтоне, и почти столь же высока, как в Нигерии или Зимбабве. А бесполезные и заоблачно дорогостоящие зрелища типа Олимпиады или Чемпионата мира являются «предметом гордости».
Да, это целые страны, с головой увязшие в ловушке бедности и продолжающие уверенно погружаться в нее. Целые страны, состоящие из людей, которые тоже увязли в ловушке бедности – и в слепоте своей считают, что у каждого из них своя особая история.
Трудно выдернуть из ловушки бедности целую страну. Для этого нужно начать с каждого человека, и с каждого бизнеса.
Слава Рабинович
российский финансист,
управляющий Diamond Age Capital Advisors
26 июня 2015 г.
Іван Крулько презентував концепцію нового масштабного закону про молодь
Новий закон про молодь об’єднає найкращі практики та досвіди країн ЄС і світу щодо розвитку молодіжної політики в оптимальних для України моделях. Про це сьогодні під час круглого столу в УНІАН повідомив депутат від фракції «Батьківщина», ініціатор закону Іван Крулько. Він зазначив, що разом з експертами, Міністерством молоді та спорту та Програмою розвитку ООН (UNDP) розпочинає роботу над написанням нового масштабного закону про молодь.
За його словами, цей документ повинен імплементувати Європейську хартію участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівнях.
«Загалом нашими експертами аналізується близько 40-ка діючих законодавчих актів про молодь країн ЄС і Швейцарії. Після їхнього аналізу ми оберемо оптимальні для України моделі та адаптуємо їх», – зазначив Іван Крулько.
Народний депутат розповів, що в законі пропонується ввести низку нових термінів і понять. Зокрема, участь молоді, молодіжна робота, активна громадянська позиція, молодіжний працівник, молодіжний центр тощо.
«Наприклад, участь молоді означає, що всі рішення, які приймаються державою та стосуються молоді, приймаються за участю молоді. Жодних рішень про молодь без молоді. Цей принцип має бути застосований не тільки у вигляді поняття, він має знайти своє відображення скрізь у молодіжній політиці», – наголосив він.
За словами Крулька, кожен розділ закону стосуватиметься окремої теми.
«Це – культурний розвиток і мобільність молоді, освіта і виховання, здоров’я та фізична культура, зайнятість і працевлаштування, житло і будівництво власного житла, родини, правовий захист та інформування», – перерахував депутат від «Батьківщини».
Він зазначив, що при написанні принципів молодіжної політики буде використано литовський досвід.
Що ж стосується фінансової підтримки молодіжної політики, депутат наголосив, що до цього питання потрібно підійти по-новому.
«Ми пропонуємо цікаву ініціативу в законі. Має бути спеціальний фонд підтримки молодіжних ініціатив, який зможе залучати не тільки бюджетне фінансування, й фінансування від інших країн, міжнародних інституцій, який зможе виступати грантодавцем для реалізації молодіжної політики», – наголосив Іван Крулько.
Він також зауважив, що закон матиме ще низку новацій щодо створення національної волонтерської служби, молодіжних центрів підтримки ініціатив молоді та інших аспектів створення та реалізації молодіжної політики.
«Загалом ми хочемо написати такий закон, який стане своєрідною конституцією для молоді», – підсумував депутат.
http://ba.org.ua/ivan-krulko-prezentuvav-koncepciyu-novogo-masshtabnogo-zakonu-pro-molod/
16 июня 2015 г.
7 вимог профспілок до Уряду та Верховної Ради
Прямий эфір: 15 червня 2015 г.
Під час заходу голови провідних галузевих профспілок оголосили свої соціально-економічні вимоги до Кабінету Міністрів України. Прес-конференція відбулась після переговорів з керівниками депутатських фракцій та головою Верховної Ради України Володимиром Гройсманом, яким очільники профспілок передали список своїх вимог.
Учасники: Осовий Григорій, голова Федерації профспілок України; Кондрюк Сергій, керівник Антикризового профспілкового штабу; Волинець Михайло, голова Конфедерації вільних профспілок України; Кубраченко Анатолій, голова Профспілки працівників машприладбудування; Нікітіна Тетяна, голова Профспілки працівників держустанов; Оніщук Анатолій, голова всеукраїнського профспілкового об’єднання «Єдність»
Відео UkrinformTV на YouTube - https://www.youtube.com/watch?v=MU77hxSWpRU
16 июня 2015 г.
ПрофЛідер
Группа у Фейсбуці "ПрофЛідер" про перебіг останніх подій
пов'язаних з вимогами профспілок до Уряду України
Спочатку профлідерів недопустили на нараду керівників парламентських фракцій...
Але активність профспілкової групи підтримки зробила свою справу - вже через годину Гройсман запросив до спілкування профспілкову делегацію
Не пухнаста вийшла розмова, але на диво конструктивна - профспілкові вимоги взяті в роботу.
7 апреля 2014 г.
"Волчья" цена на газ завышена в 3 раза — Ю.Тимошенко
Лидер «Батькивщины» Юлия Тимошенко в ночь с пятницы на субботу в эфире программы «Шустер LIVE» на телеканале «112 Украина» подробно и с помощью наглядных слайдов на экране продемонстрировала, что цена на газ для населения сейчас должна составлять 2356 грн за тысячу кубометров.
Данную цену она получила путем расчета цены на «смесь» из 19,5 млрд кубометров газа украинского производства и 2 млрд — импортного газа.
Таким образом, назначенная с апреля текущего года НКРЭКУ во главе с 24-летним бывшим менеджером Рошена Вовком цена на газ для населения в 7188 грн за тысячу кубометров в три с лишним раза превышает цену, озвученную вчера главой «Батькивщины».
Присутствовавший в студии глава «Нафтогаза» Кобелев не согласился с этими расчетами, на что Тимошенко предложила создать на следующей неделе в парламенте специальную следственную комиссию по этому вопросу, которую намерена возглавить лично.
Однако даже если принять цену на газ для населения в Украине на уровне импортной цены газа, как это предложил Кобелев, то и в этом случае, по утверждению Тимошенко, цена получилась завышенной. Я также писал на днях об этом очевидном факте (248 долл по официальному курсу — это 5,8 тыс грн, что намного ниже "волчьей" цены в 7,2 тыс грн).
Тимошенко показала на слайде, что в расчете при таком варианте НКРЭКУ заложил цену на импортный газ в 295 долл за тысячу кубометров, тогда как реальная цена российского газа на второй квартал, которая была названа два дня назад, равна 248 долл (причем, в третьем квартале импортный газ будет непременно еще дешевле).
На эту информацию от Тимошенко глава «Нафтогаза» Кобелев вчера не нашел, что возразить...
Автор: Мишель Пророк
Несколько фото из выступления Ю. Тимошенко на "Свободе слова" (С.Шустер) 3 апреля 2015 г.
1 апреля 2015 г.
ПУБЛІЧНИЙ АУДІТ
Дослідження тарифів на житлово-комунальні послуги,
обґрунтованості та доцільності їх підвищення для населення.
Частина І. Тарифи на газ
Природний газ, електроенергія, тепло та вода – це найцінніші, соціально значущі ресурси, без доступу до яких неможливо уявити сучасне життя. Від доступності цих ресурсів залежить рівень комфорту, якості та безпеки життя громадян, що в свою чергу безпосередньо впливає на рівень соціальної напруженості у суспільстві та на ставлення громадян до влади.
Відповідно до статті 13 Конституції України, Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Враховуючи занепокоєння громадян анонсованим підвищенням тарифів на газ та житлово-комунальні послуги, громадська організація «Публічний аудит» вирішила дослідити обґрунтованість та доцільність такого підвищення.
Хронологія зміни тарифів на газ
Газ традиційно відігравав ключову роль в економіці держави. В Україні газифіковано більше тисячі міст і селищ міського типу та понад 25 тисяч сіл. Газ поставляється майже 150 тисячам підприємств і комунально-побутових споживачів, його отримують близько 13,5 мільйонів приватних споживачів.
Різниця між світовими цінами енергоресурсів та їх вартістю для населення довгі роки була підґрунтям певної соціальної стабільності.
Розглянемо історію тарифів на газ для населення за останні 16 років.
Впродовж 1999–01.11.2006 року тариф на газ для населення диферинціювався залежно від наявності (відсутності) лічильників. Вартість за 1 тис. м3 підвищувалась двічі:
на 26% постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики України (далі – НКРЕ) від 20.03.06 № 400;
на 85% постановою НКРЕ України від 08.06.06 № 739.
Протягом 01.11.06-01.01.07 року тариф на газ для населення диферинціювався залежно як від наявності (відсутності) лічильників, так і від мети використання – приготування їжі (підігріву води) або опалення.
Вартість за 1 тис. м3 відповідно до постанови НКРЕ України від 19.10.06 № 1345 становила:
Починаючи від 01.01.2007 року, постановою НКРЕ України від 19.12.06 № 1672 було запроваджено тарифи на газ для населення залежно від обсягу річного споживання:
Чергове підвищення тарифу на газ для населення на 14% відбулось 01.09.2008 року – тариф було затверджено постановою НКРЕ України від 07.08.08 № 934:
Цього ж року з 01.12.2008 тарифи на газ для населення було ще раз підвищено постановою НКРЕ України від 25.10.08 № 1239 – на 35%:
Тариф залишався незмінним протягом двох років до 01.09.2010, після чого був підвищений постановою НКРЕ України від 13.07.2010 № 812 на 50%:
Останнє підвищення тарифу на газ для населення відбулося 01.05.2014 на 50% (постановою НКРЕ України від 03.04.2014 № 420):
Таким чином, протягом 2006–2014 років тариф на газ для населення в національній валюті збільшився на 584 % (майже в 7 разів) – зі 175 грн.
до 1197 грн за тис. м3.
В доларах США тариф збільшився на 203 % (більш ніж втричі) – з
$34,65 (01.04.2006) до $105 (01.05.20014) за тис. м3.
Збільшення цін на газ для населення України та, як наслідок, всіх комунальних тарифів є однією з вимог Міжнародного валютного фонду для відновлення кредитування України.
Дворічна домовленість між МВФ та Україною на суму 17,1 млрд доларів США (stand-by) була затверджена 30 квітня 2014 року й передбачала поступове підвищення роздрібних тарифів на газо- і теплопостачання в комплексі з заходами підтримки найбідніших верств населення; також передбачалась реструктуризація НАК «Нафтогаз України» і забезпечення прозорості її звітності. http://www.imf.org/external/russian/np/sec/pr/2014/pr14189r.pdf
Так, відповідно до тексту меморандуму, підписаного Україною з МВФ в квітні 2014 року, очікувалось підвищення цін для населення в декілька етапів. http://www.imf.org/External/NP/LOI/2014/UKR/042214.pdf
Таким чином, згідно з меморандумом 2014 року між Україною та МВФ, чергове підвищення тарифів на газ та опалення для населення передбачалося з 01.05.2015 на 40 %.
Разом з тим, за результатами переговорів між Україною та МВФ щодо відкриття нової програми з розширеним кредитуванням (Extended Fund Facility, EFF) на заміну існуючої програми (stand-by), НКРЕ збільшила тариф на газ для населення в середньому на 285 %.
Чи вистачає українського газу для потреб населення?
Власний видобуток газу в Україні
Власний видобуток газу в Україні на 88,9 % забезпечується за рахунок підприємств НАК «Нафтогаз України».
Відповідно до пункту 9 постанови КМУ «Про утворення Національної акціонерної компанії Нафтогаз України» від 25.05.1998 № 747 (зі змінами), 100 % акцій Компанії, які випускаються на величину її статутного фонду, залишаються у державній власності до прийняття в установленому порядку рішення про їх продаж.
Протягом 2013 року обсяг видобутку Компанії становив 18,664 млрд м3, в тому числі:
15,11 млрд м3 – ПАТ «Укргазвидобування»;
1,903 млрд м3 – ПАТ «Укрнафта»;
1,651 млрд м3 – ПАТ «Чорноморнафтогаз».
Крім того, іншими газодобувними підприємствами, що не входять до складу НАК «Нафтогаз України», видобуто 2,3 млрд м3.
Також для потреб населення проведено відбір газу власного видобутку зі сховищ в обсязі 5,462 млрд м3.
Протягом 2014 року обсяг видобутку «Нафтогаз України» (за прогнозним балансом) становив 17,207 млрд м3, у тому числі:
15,111 млрд м3 – ПАТ «Укргазвидобування»;
1,756 млрд м3 – ПАТ «Укрнафта»;
0,340 млрд м3 – ПАТ «Чорноморнафтогаз».
Крім того, іншими газодобувними підприємствами, що не входять до складу НАК «Нафтогаз України», видобуто 3,288 млрд м3.
Також для потреб населення проведено відбір газу власного видобутку зі сховищ в обсязі 3,506 млрд м3.
У 2013 році загальний обсяг власного видобутку НАК «Нафтогаз України» – 18,664 млрд м3 та обсяг відібраного для потреб населення газу власного видобутку зі сховищ – 5,462 млрд м3 перевищував споживання газу населенням 22,8 млрд м3 (включаючи потреби на виробництво теплової енергії для потреб населення, релігійних організацій та творчих спілок) на 1,33 млрд м3.
Разом з тим витрати газу на виробничо-технологічні потреби (в тому числі втрати) протягом 2013 року становили 3,567 млрд м3.
У 2014 році загальний обсяг власного видобутку НАК «Нафтогаз України» – 17,207 млрд м3 та обсяг відібраного для потреб населення газу власного видобутку зі сховищ – 3,506 млрд м3 не покривав плановий показник споживання газу населенням 22,5 млрд м3 (включаючи потреби на виробництво теплової енергії для потреб населення релігійних організацій та творчих спілок) на 1,787 млрд м3.
Витрати газу на виробничо-технологічні потреби (в тому числі втрати) протягом 2014 року становили 3,570 млрд м3.
Державне планування витрат газу на потреби населення
Щорічна структура надходжень та витрат газу в Україні затверджується Кабінетом Міністрів України у відповідному прогнозному балансі надходження та розподілу природного газу.
Так, розпорядженням КМУ від 29.04.13 № 327-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013 рік» (зі змінами) прогнозний розподіл природного газу для потреб населення становив 22,8 млрд м3:
16,5 млрд м3 (населенню та для забезпечення горіння Вічного вогню);
6,3 млрд м3 (для виробництва теплової енергії для потреб населення релігійних організацій та творчих спілок).
Аналогічним розпорядженням КМУ від 26.11.14 № 1211-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2014 рік» прогнозний розподіл природного газу для потреб населення становив 22,5 млрд м3:
15,42 млрд м3 (населенню та для забезпечення горіння Вічного вогню);
7,07 млрд м3 (для виробництва теплової енергії для потреб населення, релігійних організацій та творчих спілок).
Як помітно з наведених даних, обсяг природного газу, призначений для потреб населення, у 2014 році порівняно з 2013 залишився майже незмінним, незважаючи на анексію Криму (у березні 2014 року) та бойові дії на Сході України, через які велика частина споживачів залишилась без газопостачання.
При цьому прогнозний баланс надходження та розподілу природного газу в Україні на 2014 рік було затверджено наприкінці 2014 року (26.11.2014), тобто вже за фактичними обсягами споживання.
Крім того, 11.10.2014 Володимир Гройсман, перебуваючи на посаді Віце-прем’єр-міністра України – Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, наголошував на завищенні обсягу газу, що списується на потреби населення:
«Для громадянина України 9,8 кубів газу списувалося щомісяця, і ви за нього сплачували за найнижчою ціною. Що робив володар газу? Він начебто вам його продавав, але ви споживали не 9,8, а 6 кубометрів. В нього у трубі залишалось 3,8 кубометри на людину в Україні! Ці 3,8 продавалися потім за ціною комерційного газу. Така оборудка коштувала українцям щонайменше 500 млн доларів щороку».(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247671382)
Закономірно очікувати корегування показників споживання газу населенням в бік зменшення з відповідним зростанням показників промислового споживання, але цього не трапилось, а слова тепер уже спікера Верховної ради України залишились популізмом.
Півтора місяці потому при формуванні чергового прогнозного балансу на 2014 рік (розпорядження КМУ від 26.11.14 № 1211-р) загальний обсяг споживання газу населенням (з урахуванням виробництва теплової енергії для населення) не було скориговано на обсяг завищення, про який казав Віце-прем’єр.
Плановий рівень списання газу на потреби населення у 2014 році залишено майже на рівні 2013 року (-1,3%), що може свідчити про подальшу практику його завищення.
Також слід звернути увагу, що потреби населення при формуванні прогнозного балансу вираховуються загальним обсягом із потребами для забезпечення горіння Вічного вогню, виробництва теплової енергії для потреб релігійних організацій та творчих спілок, що може бути однією з причин її завищення.
Законодавчі гарантії забезпечення потреби населення в природному газі
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», підприємства (частка держави у статутному фонді яких становить 50 % та більше), господарські товариства (50 % та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава), а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу за закупівельними цінами, які щороку встановлюються НКРЕ.
Потреби населення в природному газі задовольняються з ресурсів природного газу, видобутого газодобувними підприємствами, що зазначені у частині першій статті 10 цього Закону, а в разі їх нестачі – з інших ресурсів газу суб’єкта, уповноваженого на формування ресурсу природного газу для населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими НКРЕ.
Крім того, 04.07.2014 Верховною Радою України в першому читанні прийнято законопроект «Про особливий період у паливно-енергетичному комплексі» від 18.06.2014 №4117а, згідно з яким:
«У разі обмеження та/або припинення постачання енергоносіїв (енергозабезпечення) на територію України Кабінет Міністрів України може прийняти рішення щодо обов’язкового продажу природного газу газодобувними підприємствами, що не підпадають під дію частини першої статті 10 цього Закону, суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, для задоволення потреб населення та суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, в тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на даху, та тих, що прибудовані (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води), за ціною, встановленою Кабінетом Міністрів України».(http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51387)
Прийняття зазначеного законопроекту в цілому дозволить Кабінету Міністрів України на час особливого періоду спрямувати український газ, що видобувається приватними газодобувними підприємствами, на потреби населення, а це 3,288 млрд м3 (за плановими показниками 2014 року).
Формування тарифу на газопостачання для населення.
Ціни, за яким добувні підприємства відпускають природний газ НАК «Нафтогаз України», який у свою чергу має використовуватися для потреб населення, встановлені відповідними постановами НКРЕ.
ПАТ «Укргазвидобування» забезпечує постачання газу за ціною 349,20 грн (без ПДВ) за 1000 м3 відповідно до постанови НКРЕ від 30.12.13 № 1851.
ПАТ «Укрнафта» забезпечує постачання газу за ціною 562,50 грн (без ПДВ) за 1000 м3 відповідно до постанови НКРЕ від 30.12.13 № 1853.
ПАТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» забезпечувало постачання газу за ціною 452,00 грн (без ПДВ) за 1000 м3 відповідно до постанови НКРЕ від 30.12.13 № 1852.
Як свідчать наведені дані, населення отримує власний український газ, початкова вартість якого становить 349,2 грн за 1000 м3 за ціною від 1089 до 4011 грн за 1000 м3 (залежно від мети та обсягу споживання).
При цьому НКРЕ 03.03.2015 ще збільшила тариф на газ для населення в середньому на 285 %.
Доцільність та обґрунтованість підвищення тарифів
За інформацією заступника Міністра фінансів України Фудашкіна від 05.09.2014:
«Ставка ренти, що сплачується до бюджету “Укргазвидобуванням”, становить 72 грн, собівартість, прямі витрати, за розрахунками “Укргазвидобування”, досягають 243 грн».
«Така сама собівартість заявлена й у російського “Газпрому”, це легко перевірити у фінансовій звітності, яку вони публікують. Собівартість видобутку в них приблизно така сама, і вони мають не менш складні умови видобутку. Це ілюзія, що видобуток газу коштує шалених грошей. Не беручи до уваги глибинного видобутку та розробки шельфу». (http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=402587)
За інформацією від 01.08.2014, розміщеною на офіційному сайті ОАО «Газпром», собівартість видобутку газу в 2013 році становила 1233,0 рублі (в тому числі 602,0 рублі – податок на надра), в 2014 році – 1381,0 рубль (в тому числі 700,0 рублів – податок на надра).http://www.gazprom.ru/f/posts/05/298369/presentation-press-conf-2014-06-26-ru.pdf
За середнім обмінним курсом 2013 року 631,0 російський рубль відповідав близько $ 20.
За середнім обмінним курсом 2014 року 681,0 російський рубль відповідав близько $ 18.
Таким чином, середня собівартість видобутку газу без врахування податку за користування надрами становила $ 19.
Припустімо, що через знецінення національної валюти України протягом 2014–2015 років вартість газу в 243,0 гривні, затверджена постановою НКРЕ від 30.12.13 № 1851 для “Укргазвидобування”, не відповідає фактичному рівню витрат підприємства на його видобуток станом на 03.03.2015 року та здійснимо розрахунок планової вартості газу для населення, виходячи зі собівартості $ 19 за 1 тис. м3 – 510,15 грн (за курсом НБУ на 03.03.2015 – 26,85 грн/$1).
Також врахуємо підвищення рентної плати на видобуток газу до 70 %.
Наведені розрахунки свідчать про те, що навіть із урахуванням підвищення рентної плати на видобуток газу до 70 % та збільшенні собівартості видобутку до рівня ОАО «Газпром», економічно обґрунтований рівень збільшення тарифів для населення при використанні українського газу становить 99 %.
Разом з тим, за інформацією Інтерфакс-Україна від 03.03.2015, НКРЕ, збільшила тариф на газ для населення в середньому на 285 %, що є необґрунтовано завищеним.
Крім того, за інформацією УНІАН від 26.09.2014, Віце-прем’єр Володимир Гройсман виключав можливість чотириразового підвищення ціни на газ для населення. «Ні, це неможливо», – відповів Гройсман на запитання журналіста, зазначивши, що економічна ситуація та доходи населення не дозволяють настільки підвищити ціну. (http://www.unian.ua/politics/989295-groysman-vvajae-nemojlivim-podorojchannya-gazu-dlya-naselennya-v-4-razi.html)
На момент заяви Віце-прем’єр-міністра офіційний курс долара до гривні становив 12,9 грн/$1 та з того часу платоспроможність населення впала ще як мінімум у 2,5 рази. Тому анонсоване чотирьохкратне підвищення тарифів на газ для населення може призвести до пропорційного збільшення кількості неплатників.
Імпортований газ
Сукупність наведених у попередніх розділах даних свідчить, що при чіткому визначені реальних потреб населення в споживанні газу, відокремленні їх від потреб релігійних організацій та творчих спілок, скороченні непрозорих виробничо-технологічних витрат газу та його втрат, корегуванні планових показників споживання на обсяг можливих завищень, а також при максимальному спрямуванні газу, видобутого в Україні на потреби населення, ці потреби можуть бути повністю задоволені за рахунок українського газу.
Враховуючи, що на теперішній час зазначені заходи не реалізовано, а газ, що відбирається зі сховищ, згодом необхідно повертати до резерву, розглянемо не найкращий варіант покриття частини планової потреби населення за рахунок імпортованого газу.
Як вже зазначалося, видобуток державних компаній у 2014 році (за прогнозним балансом Кабміну) становив 17,2 млрд м3, приватні газодобувні підприємства на сьогодні не зобов’язані здійснювати постачання газу для потреб населення, тому обсяг їх видобутку не береться до уваги.
Плановий показник потреби населення з урахуванням витрат на виробництво теплової енергії для потреб населення, релігійних організацій та творчих спілок у 2014 році становив 22,5 млрд м3.
Тобто, для покриття планової потреби населення не вистачало власного видобутку в обсязі 5,3 млрд м3, які держава має імпортувати за ринковими цінами.
Ціна газу, який Україна купує в європейських постачальників, становить менше $ 300 за тисячу кубометрів, – повідомив журналістам міністр енергетики та вугільної промисловості України Володимир Демчишин: «Зараз ціна європейського газу для України – нижче 300 доларів. Я знаю точну цифру, але це комерційні величини. Але я можу сказати, що це нижче 300 доларів». http://biz.liga.net/ekonomika/tek/novosti/2943750-ukraina-pokupaet-gaz-v-evrope-po-tsene-nizhe-300-minenergo.htm
Нижче наводимо розрахунок планового обсягу споживання населенням імпортованого газу та витрат держави на його закупівлю за категоріями споживачів.
За цим розрахунком, витрати держави на закупівлю європейського газу становлять 42,7 млрд грн. Далі розглянемо розбіжність між ринковою закупівельною ціною газу для держави та плановим тарифом на газ для населення. Також розглянемо граничний рівень збільшення тарифу для населення, при якому будуть покриті витрати держави.
Наведені розрахунки вказують: якщо залишити діючу систему надходжень та розподілу природного газу в Україні, зволікати з проведенням реформ у галузі ЖКГ та газовій сфері, продовжувати політику формування завищеної планової потреби населення в природному газі, щорічні додаткові витрати держави можуть становити 29,412 млрд грн, які в свою чергу можуть призвести до зростання вартості газу для населення на 53 %. Разом з тим, як вже зазначалося, цього можливо уникнути.
(Детальний розрахунок наведено далі).
Висновки:
1. Обсяг природного газу, призначений для потреб населення у 2014 році порівняно з 2013 роком, залишився майже незмінним, незважаючи на анексію Криму (у березні 2014 року) та бойові дії на Сході України, через які велика частина споживачів залишилась без газопостачання.
2. Плановий рівень списання газу на потреби населення в 2014 році залишено майже на рівні 2013 року (-1,3%), що може свідчити про подальшу практику його завищення.
3. Потреби населення при формуванні прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні рахуються загальним обсягом із потребами для забезпечення горіння Вічного вогню, виробництва теплової енергії для потреб релігійних організацій та творчих спілок, що може бути однією з причин її завищення.
4. При чіткому визначені реальних потреб населення в споживанні газу, відокремленні їх від потреб релігійних організацій та творчих спілок, скороченні непрозорих виробничо-технологічних витрат газу та його втрат, корегуванні планових показників споживання на обсяг можливих завищень, а також при максимальному спрямуванні газу, видобутого в Україні на потреби населення, ці потреби можуть бути повністю задоволені за рахунок українського газу.
5. У разі, якщо буде залишено діючу систему надходжень та розподілу природного газу в Україні, зволікатиметься з проведенням реформ у галузі ЖКГ та газовій сфері, продовжуватиметься політика формування завищеної планової потреби населення в природному газі, щорічні додаткові витрати держави можуть становити 29,412 млрд грн, які в свою чергу можуть призвести до зростання вартості газу для населення на 53 %.
6. Збільшення Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг тарифів на газ для населення в середньому на 285 % є необґрунтовано завищеним та може призвести до пропорційного збільшення кількості неплатників.
7. Економічно обґрунтований рівень збільшення тарифів при використанні українського газу становить 99 %.
8. Економічно обґрунтований рівень збільшення тарифів для населення при використанні українського та імпортного газу, навіть з існуючими завищеними обсягами споживання, при збільшенні на 70 % ренти та собівартості видобутку до рівня ОАО «Газпром», становить 152 %.
Пропозиції:
1. З метою зменшення навантаження на видаткову частину державного бюджету України та виконання вимог Міжнародного валютного фонду для відновлення кредитування України, визначених меморандумом між Україною та МВФ, розглянути можливість підвищення діючих тарифів на газ для населення в межах 99 %.
2. Чітко визначити реальні потреби населення України в споживанні газу, в тому числі:
зменшити планові показники прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу на обсяг споживання анексованого Криму;
зменшити планові показники прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу на обсяг споживання, який фактично не отримують споживачі, залишені без газопостачання через бойові дії на Сході України;
відокремити потреби населення від потреб релігійних організацій та творчих спілок;
не допускати завищення обсягів споживання газу населенням при формуванні прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні.
3. Скоротити виробничо-технологічні витрати газу та його втрати, а також максимально спрямувати газ, видобутий в Україні, на потреби населення.
4. Скасувати рішення Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, про збільшення тарифів на газ для населення на 285 % як економічно необґрунтоване.
Громадська організація
“Публічний аудит”
19.03.2015
1 апреля 2015 г.
ПУБЛІЧНИЙ АУДІТ
Дослідження тарифів на житлово-комунальні послуги.
Частина ІІ. Опалення, енергоефективність, ОСББ
Тарифи на опалення
Забезпечення рівних можливостей доступу споживачів до отримання житлово-комунальних послуг – базовий принцип державної політики у сфері житлово-комунальних послуг.
Протягом багатьох років якість надання населенню житлово-комунальних послуг залишалась на низькому рівні. Поряд з цим була необґрунтованою й тарифна політика на послуги ЖКГ, що ускладнювало модернізацію підприємств галузі та гальмувало підвищення енергоефективності житлово-комунального господарства.
У рамках виконання Меморандуму з ключовим кредитором країни МВФ прийнято рішення з 1 квітня 2015 року підвищити тариф на тепло для населення на 72%. (http://tsn.ua/groshi/z-kvitnya-teplo-dlya-naselennya-podorozhchaye-azh-na-72-413055.html).
Крім того, за інформацією Міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина, в Україну повернуть норму, коли плату за теплопостачання в оселях, що надається в опалювальний сезон, розіб’ють на всі 12 місяців року. (http://tsn.ua/groshi/ukrayinciv-zmusyat-platiti-za-teplopostachannya-navit-vlitku-413535.html).
Враховуючи занепокоєння громадян анонсованим підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги, громадська організація «Публічний аудит» вирішила дослідити обґрунтованість та доцільність такого подорожчання.
За даними Державної служби статистики, в Україні налічується 19,4 млн квартир. Із них – 37% двокімнатних, 32,8% трикімнатних, 19,3% однокімнатних та 10,9% квартир із чотирма і більше кімнатами. Централізованим опаленням обладнано близько 65 % житлового фонду. (http://www.ukrstat.gov.ua/)
Наразі в Україні діє подвійна система нарахувань за теплопостачання. Так, споживачі енергоресурсів платять або за фактично спожиті гігакалорії при обладнанні житлових будинків та/або квартир приладами обліку теплової енергії, або за нормовану кількість теплової енергії відповідно до загальної площі приміщення (в разі відсутності лічильників).
Тариф на централізоване постачання гарячої води диференціюється залежно від наявності (відсутності) рушникосушників, підключених до систем гарячого водопостачання.
Діючі тарифи затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг далі – НКРЕКП) від 17.10.2014 № 146 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб’єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» (зі змінами від 28.11.2014 № 710 та від 18.12.2014 № 822).
Відповідно до зазначеної постанови, НКРЕКП для ПАТ «Київенерго» з 21.11.2014 затверджено такі тарифи:
На прикладі ПАТ «Київенерго» структура тарифу виглядає таким чином.
Формує тариф на централізоване опалення ПАТ «Київенерго» за таким алгоритмом.
Тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для населення встановлюються НКРЕКП для кожного надавача послуг окремо.
Так, приміром, для Кузнецовського міського комунального підприємства встановлено тарифи:
на централізоване опалення:
для абонентів житлових будинків із будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії – 94,24 грн/Гкал (із ПДВ);
для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії — 2,65 грн/м2за місяць протягом опалювального періоду (з ПДВ);
на централізованого постачання гарячої води:
за умови підключення рушникосушників до систем гарячого водопостачання — 12,52 грн/м3(з ПДВ);
за відсутності рушникосушників – 11,97 грн/м3 (із ПДВ).
Для Комунального підприємства «Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації»:
з централізованого опалення:
для абонентів житлових будинків із будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії – 606,97 грн/Гкал (з ПДВ);
для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії – 17,47 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з ПДВ).
Як помітно з наведених даних, тарифи на теплову енергію різних підприємств-виробників мають суттєві розбіжності. Так, вартість послуг Кузнецовського міського комунального підприємства в 6,5 разів нижча за аналогічні послуги КП «Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації» та в 4 рази нижча за послуги ПАТ «Київенерго».
За інформацією екс-міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, ціна послуг в областях відрізняється з трьох причин:
тип і ефективність обладнання (у нових котлів вищий ККД);
протяжність і стан тепломереж (від цього залежить величина втрат);
корупція – «Не виключаю, що при затвердженні тарифів в Нацкомуслуг деяким регіонам вдалося узгодити завищені розцінки. Тому громадянам потрібно звертатися до місцевих органів влади і вимагати аудиту та перерахунку. Наприклад, у Запоріжжі, завдяки активності людей, тепло і вода вже подешевшали». http://ukr.segodnya.ua/economics/enews/karta-tarifov-zhkh-v-ukraine-gde-dorozhe-560310.html)
Разом з тим відповідно до пункту 5 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зі змінами, державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на принципі забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо.
Яким чином можлива реалізація цього базового принципу отримання житлово-комунальних послуг, якщо їх вартість у різних регіонах відрізняється в декілька разів? Запитання риторичне.
Натомість можновладці не дуже цим переймаються – більш актуальною для них є проблема забезпечення прибутку для приватизованих підприємств теплокомуненерго за рахунок збільшення тарифів.
Крім того, норми Постанови КМУ «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869 (зі змінами) не стимулюють підвищення енергоефективності підприємств-монополістів, оскільки в ці норми закладено принцип індивідуального ціноутворення (витрати підприємства + прибуток).
Натомість ефективним стимулом модернізації підприємств-монополістів, зменшення витрат енергоресурсів та підвищення їх енергоефективності, було б встановлення не індивідуального тарифу для кожного підприємства, виходячи з його витрат та планових прибутків, а граничного.
Граничний тариф спонукав би власника для отримання прибутку інвестувати в модернізацію свого підприємства, зменшувати витрати та підвищувати енергоефективність або не робити цього та працювати в ”0”.
За умови існування конкурентного ринку, споживач мав би можливість сам обирати постачальника теплової енергії, що стимулювало б модернізацію підприємств та зниження тарифів. За відсутності конкуренції ці «стимули» має створювати держава.
Дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил
щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Ще одним базовим принципом державної політики у сфері житлово-комунальних послуг є дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Безумовно, найкращим контролером якості та кількості отриманої теплової енергії є квартирний та/або будинковий прилад обліку теплової енергії, але враховуючи, що індивідуальний облік тепла відсутній у близько 95 % наявного житлового фонду, вирішено розглянути дотримання цього базового принципу державної політики за існуючих умов.
Як уже зазначалося в попередньому розділі, в разі відсутності лічильників діє система нарахувань за теплопостачання за нормовану кількість теплової енергії відповідно до загальної площі приміщення (м2).
Слід звернути увагу, що при визначенні тарифу на опалення враховується лише площа (м2), при цьому до уваги не береться об’єм приміщення (м3), хоча витрати теплової енергії безпосередньо залежать саме від об’єму.
*На фото квартира Київського міського Голови Віталія Кличка
Наявна система розрахунку створює нерівні умови для власників квартир. Мешканці квартир заввишки 4,8 м та 2,4 м платять однаково, хоча витрачають зовсім різну кількість теплової енергії.
Власники менш комфортного житла дотують власників більш комфортного.
Проаналізуємо ще одну «пляму» в чинних нормативних документах – збільшення тарифу за централізоване постачання гарячої води за умови підключення рушникосушника до систем гарячого водопостачання при одночасній оплаті за опалення санвузлу.
За чинними тарифами, в разі підключення рушникосушника до систем гарячого водопостачання вартість 1 м3 гарячої води підвищується з 23,43 грн до 25,06 грн (на прикладі ПАТ «Київенерго»).
Рушникосушник – це не кран, він не постачає воду до помешкання, а виконує функцію опалення санвузлу (увесь рік), тобто постачає теплову енергію.
Разом з тим площа санвузлу, за опалення якої вже фактично сплачено у складі збільшеного тарифу гарячої води, включається до загальної опалювальної площі квартири при розрахунку вартості централізованого опалення, що призводить до подвійної оплати.
Порахуємо орієнтовну суму переплат населення внаслідок «неуважності нормотворців» (з розрахунку площі санвузла – 3 м2).
Опалювана площа квартири (будинку садибного типу) – загальна площа квартири, а також будинку садибного типу без врахування площі лоджій, балконів, терас – «Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (зі змінами).
Якщо згадати історію тарифів ЖКГ, то за часів СРСР опалення оплачувалося, виходячи з житлової площі квартири.
Проте в 1992 році Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.92 № 193 тарифи на теплопостачання житлової площі квартир були поширені на їх загальну площу.
Внаслідок цього витрати населення збільшилися на 20-30%.
На сьогодні досі чинним є Указ Президента України Леоніда Кравчука від 24.04.1992 № 276, який скасовував зміну бази нарахування плати за опалення з житлової площі квартири до загальної, оскільки така зміна суперечила статті 66 Житлового Кодексу.
Проте згодом були внесені зміни до статті 66 Житлового Кодексу і все стало на свої місця: надходження підприємств теплокомуненерго підвищилися на 20–30 % без будь-яких інвестицій, модернізацій або покращення якості послуг, а населення й по сьогоднішні сплачує ці 20–30 %.
Розглянемо ще один приклад «досконалості» стандартів та нормативів надання житлово-комунальних послуг населенню – норми витрат теплової енергії.
Відповідно до роз’яснень Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 27.01.15 (http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=244981026&cat_id=35086) та роз’яснень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.10.14, норми витрат теплової енергії на опалення житлових будівель, встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько–побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94. http://www.minregion.gov.ua/news/minregion-rozyasnyue-schodo-zastosuvannya-norm-postanovi-pro-vstanovlennya-derzhavnih-socialnih-standartiv-u-sferi- zhitlovo-komu-910675/
Так наприклад, для ПАТ «Київенерго» тариф за опалення 9,20 грн./м2, розраховано виходячи з норми витрат теплової енергії 0,147 Гкал/м2 (КТМ 204 України 244-94, сторінка 89) та відповідає встановленій вартості 1Гкал –374,6 грн.
1Гкал = 374,60 грн.
0,0245Гкал = 9,20 грн.
0,0245Гкал * 6 місяців (опалювальний період) = 0,147Гкал (КТМ 204 України 244-94)
Слід зазначити, що норми «КТМ 204 України 244-94» затверджувались Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року та розроблялись на підставі норм та рекомендацій 1979-1987 років:
Наприклад Державними будівельними нормами України ДБН-в.2.6-31:2006, що були офіційно видані Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України у 2006 році, встановлено вдвічі нижчі тепловитрати багатоповерхових будинків, ніж нормами «КТМ 204 України 244-94», які зараз застосовуються при визначенні тарифів.
За ДБН 2006 року, максимальний показник тепловитрат багатоповерхових житлових будинків складає 89 Квт/м2, що в перерахунку відповідає 0,0765 Гкал/м2.
При цьому для Києва застосовується вдвічі вища норма з «КТМ 204 України 244-94» – 0,147 Гкал/м2, а в деяких містах та областях України ще вища.
Державні будівельні норми України ДБН-в.2.6-31:2006 затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09.09. 2006 № 301 та набрали чинності з 01.04.2007.
Вимоги ДБН-в.2.6-31:2006 є обов’язковими для юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності на території України незалежно від форм власності та відомчої належності.
Положення ДБН-в.2.6-31:2006 мають використовуватися при проектуванні будинків і споруд, що опалюються, при новому будівництві, реконструкції й капітальному ремонті, при складанні енергетичного паспорта, визначенні витрат паливно-енергетичних ресурсів для опалення будинків.
Застосування застарілих норми при формуванні тарифів на опалення, створює ризик завищення обсягів споживання теплової енергії населенням та як наслідок зайвих витрат коштів громадянами.
В грошовому еквіваленті, розбіжність між нормами тепловитрат «КТМ 204 України 244-94» та ДБН-в.2.6-31:2006 складає 4,42 грн./м2 абоm48% від встановленого тарифу без лічильника (на прикладі тарифу ПАТ «Київенерго»).
Для більшої наочності «нереальності» норм тепловитрат «КТМ 204 України 244-94», що застосовуються зараз в Україні, порівняємо ці норми з нормами тепловитрат, що діють на інших територіях пострадянського простору.
КТМ 204 України 244-94:
Розрахуємо місячну норму тепловитрат за КТМ 204 України 244-94:
Порівняємо місячні норми тепловитрат за КТМ 204 України 244-94, яка використовується в Україні для розрахунку тарифів для населення, з місячними нормами витрат теплової енергії в Якутії.
Якутія розташована в північно-східній частині Сибіру. Більше 40% території Якутії знаходиться за Північним полярним колом.
Клімат в Якутії, відрізняється тривалим зимовим і коротким літнім періодами. Квітень і жовтень в Якутії – зимові місяці.
За абсолютною величиною мінімальної температури (до -70 ° C) і за сумарною тривалістю періоду з негативною температурою (до 9 місяців на рік) республіка не має аналогів на Північній півкулі. Абсолютний мінімум температури практично скрізь в республіці нижче -50 градусів. Опалювальний сезон в Якутії починається в серпні і триває більше 250 днів.
Для порівняння: середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11°C… +13°C на півдні до +5 °C… +7 °C на півночі.
Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) на північному сході України становить −7 °C… −8 °C.
Не дивлячись на суттєві кліматичні відмінності України та Якутії, які напряму впливають на обсяг споживання теплової енергії, місячні норми тепловитрат в Україні (КТМ 204 України 244-94) майже тотожні з нормами, що застосовуються в Якутії. Відхилення складає 5-10%.
Враховуючи, що обсяг тепловитрат окрім кліматичних умов, залежить також від стану житлового будинку та року його будівництва, для чистоти експерименту зробимо ще одне порівняння.
Місто Іжевськ – столиця Удмуртської Республіки.
Кліматичні умови майже тотожні з українськими: найтеплішим місяцем є липень – його середня температура за становить +19°C Самий холодний місяць – січень, його середня температура становить -12.4°C.
Порівняємо наведені місячні норми споживання теплової енергії з діючими в Україні:
норми тепловитрат встановлені для Києва вищі на 29%, а для Білопілля та Глухіва Сумської області вищі на 46% за максимальні норми в Іжевську, що застосовуються для 3-4 поверхових будівель 1928-1965 років забудови;
в порівнянні з середніми нормами Іжевська (0,016 Гкал/м2), норми тепловитрат для Киян вищі на 53%, для мешканців Білопілля та Глухіва Сумської області вищі на 74%;
відхилення від мінімальної норми тепловитрат (0,008Гкал/м2), що застосовується в Іжевську для будинків 2000-2008 років забудови, для Києва складає +206%, для Білопілля та Глухіва Сумської області +247%.
Для того щоб впевнитись, що житлові будинки Іжевську за технічним станом не кращі за українські, далі наведено кілька прикладів з Яндекс-карти.
Вулиця 10-річчя Жовтня, 23 (Іжевськ) 5-ти поверхова будівля 1993 року, місячна норма тепловитрат – 0,016 Гкал/м2:
Вулиця 10-річчя Жовтня, 20 (Іжевськ) 9-ти поверхова будівля 1973 року, місячна норма тепловитрат – 0,016 Гкал/м2:
Наведені факти є поясненням для громадян, які дивуються – чому після встановлення теплолічильника, при такому ж споживанні тепла, як і раніш, витрати на опалення скорочуються на 30-50 відсотків. Вся справа в нормах.
Крім того тариф – 9,20 грн. є єдиним для всіх Киян, які не мають будинкових або індивідуальних приладів обліку споживання тепла. Така ж практика застосовується у всіх областях України.
При цьому, слід звернути увагу, що витрати теплової енергії в різних будинках відрізняються та залежать від наступних факторів:
Наприклад: утеплення фасадів будинку та встановлення металопластикових вікон скорочує витрати теплової енергії до 30 відсотків.
При цьому, проведення громадянами за власний рахунок енергозберігаючих заходів, ніяким чином не впливає на суми у квитанціях та тарифну політику постачальників тепла. Що в свою чергу не стимулює населення зберігати тепло.
І хоча за інформацією міністра ЖКГ Геннадія Зубко, Уряд планує частково відшкодовувати громадянам кошти, витрачені на утеплення будинків, розмір компенсації буде складати лише 30-40 відсотків та на вартість опалення це не вплине. (http://glavcom.ua/news/277630.html)
Всі перелічені «прогалини» у нормативних документах та порядку формування тарифів ЖКГ, а також їх наслідки у вигляді зайвих витрат з боку населення, можливо усунути під час проведення реформи ЖКГ.
У контексті анонсованої реформи ЖКГ, слід звернути увагу на існуючий Європейський досвід у сфері житлово-комунального господарства, зокрема, щодо присвоєння кожному будинку класу енергоефективності, в залежності від обсягів споживання теплової енергії. Далі тариф формується в залежності від встановленого класу.
Крім того, враховуючи щорічні мільярдні переплати з боку населення, внаслідок недосконалої тарифної та нормативної політики, з метою негайного усунення причин таких переплат, варто було б зобов’язати надавачів послуг, встановити будинкові прилади обліку теплової енергії, за власний рахунок.
Енергоефективність
За повідомленням прес-служба Віце-Прем’єр-Міністра Геннадія Зубко від 12.02.2015 тема енергоефективності має бути серед ключових на міжнародній конференції з підтримки реформ в Україні, яка запланована на квітень місяць. (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247947798&cat_id=244276429)
За результатами досліджень проекту «Ukrainian Energy Index», невисока ефективність сектора ЖКГ (62% від рівня ЄС) пояснюється відсутністю приладів обліку споживання енергоресурсів, недоліками тарифної політики і відсутністю реальних кроків з його реформування протягом останніх 20 років. (http://www.energy-index.com.ua/uk/)
Рейтинг енергоефективності областей України, потенціал її підвищення до рівня ЄС та можливої щорічної економії:
Як видно з наведених даних, Україна має величезний потенціал для підвищення енергоефективності до рівня країн ЄС, реалізація якого спроможна забезпечите енергетичну незалежність України.
Загальний економічний ефект від підвищення енергоефективності в Україні до рівня ЄС, складає понад 11 мільярдів Євро щорічно.
Потенціал енергозбереження житлового сектора України оцінюється у € 4 млрд або 11,4 млрд м3 природного газу.
Деякі аспекти законодавчого регулювання організації співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).
Кабінетом Міністрів України внесений на розгляд Верховної Ради України, проект Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (реєстр. № 1565 від 22.12.2014).
У законопроекті пропонується визначити особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку. Врегулювати правові, організаційні та економічні відносини, пов‘язані з реалізацією прав та виконанням обов‘язків співвласників.
Вказаним законопроектом, зокрема передбачено порядок проведення загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків.
На думку законодавців ініціативній групі мешканців, яка бажає провести загальні збори у своєму будинку, не достатньо розмістити у загальнодоступному місці при вході до кожного під’їзду оголошення, про проведення таких зборів.
Для цього, відповідно до законопроекту необхідно за 10 днів до проведення зборів, особисто кожному мешканцю, вручити під розписку повідомлення про їх проведення. Або відправити кожному мешканцю поштове повідомлення рекомендованим листом.
Слід звернути увагу, що до проведення зборів та створення ОСББ, в будинку відсутні будь які спільні грошові фонди та штатні посади. Тобто ініціатор проведення зборів, повинен реалізувати запропоновані законотворцями заходи за власний рахунок та у свій вільний час, що значно скоротить кількість ініціативних мешканців.
Як видно з наведених норм законопроекту, прийняття рішень співвласниками багатоквартирних будинків потребує 75 відсотків голосів, в разі не набрання яких, ініціативна група, за власний рахунок та у свій вільний час, має проводити письмове опитування.
Для порівняння, навіть при обранні Президента України законодавство вимагає значно менший відсоток голосів, Закон України «Про вибори Президента України» (зі змінами):
Крім того, законодавець вважає що розміщення повідомлення про прийняте загальними зборами рішення, у загальнодоступному місці при вході до кожного під’їзду багатоквартирного будинку замало.
Таким чином, ініціатор проведення загальних зборів, діючи відповідно до законопроекту, за свою ініціативу отримає 3000 – 9000 грн. витрат з власної кишені та витрати власного часу в 20 – 30 днів для проведення всіх передбачених законопроектом процедур.
Запропонований законопроектом порядок проведення загальних зборів, прийняття та оформлення прийнятих рішень фактично дублює діючі норми Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», жодним чином не спрощує їх та не стимулює процес об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Разом з цим, прикінцевими положеннями проекту Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» громадянам відводиться річний термін для створення об’єднань співвласників, після закінчення якого, управитель призначається виконавчим органом відповідної місцевої ради.
Враховуючи, що створенням об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, мають займатись звичайні громадяни, які не завжди мають відповідну юридичну освіту та досвід оформлення документації, першочергові процедури створення ОСББ мають бути максимально простими, зрозумілими та не повинні потребувати спеціальних знань, навичок та фінансових витрат.
Як це виглядає на практиці:
Не потребує додаткових знань, навичок та фінансових витрат: ініціативна група мешканців будинку, для проведення загальних зборів, розміщує оголошення при вході до кожного під’їзду та/або робити обхід квартир з усним повідомленням про місце та час їх проведення.
Потребує додаткових знань, навичок та фінансових витрат (чим обмежує реалізацію прав громадян на створення ОСББ):
поштове відправлення рекомендованим листом, повідомлення про місце та час проведення загальних зборів (близько 10,0 грн. кожне відправлення);
поштове відправлення рекомендованим листом, повідомлення про прийняте загальними зборами рішення (близько 10,0 грн. кожне відправлення);
складання, друк, копіювання повідомлень про проведення зборів, рішень за результатами їх проведення, протоколів та інших документів (орієнтовно 10,0 грн. на кожного мешканця будинку).
Якщо будинок на 100 квартир, ініціативна група має витратити щонайменше 3000 грн. на проведення загальних зборів, оформлення їх результатів та повідомлення мешканців про прийняті рішення.
А якщо квартир у будинку 300, це 9000 грн. з кишень ініціативної групи.
А якщо 75 відсотків голосів не набрано з перших зборів, других, третіх, – витрати відповідно множаться х2, х3 і так далі.
І це тільки фінансові витрати, не враховуючи витрат часу та нервів.
Навряд чи буде багато ініціаторів, охочих одночасно витратити десяток зайвих тисяч гривень та власний час, – на що й розраховують законодавці.
Населення схвильоване, доходи зменшуються, витрати збільшуються, кожен зайнятий власними проблемами, яке там створення ОСББ, тим паче ще й займатись оформленням кіпи документів та нести фінансові витрати.
А через рік, згідно з законопроектом, прийде управитель, призначений виконавчим органом відповідної місцевої ради, і буде тим самим бездонним ЖЕКом, але не комунальним – а приватним.
Крім того, поза увагою законотворців залишилась процедура зняття, призначеного виконавчим органом відповідної місцевої ради, управителя, яка нажаль не знайшла свого відображення в законопроекті № 1565.
Висновки:
1. Тарифи на теплову енергію різних підприємств – виробників мають суттєві розбіжності. Так, вартість послуг Кузнецовського міського комунального підприємства в 6,5 раз нижча за аналогічні послуги Комунального підприємства «Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації» та в 4 рази нижча за послуги ПАТ «Київенерго».
2. Внаслідок розбіжності (в окремих випадках в кілька разів) в тарифах на теплову енергію для різних областей України, не реалізується базовий принцип державної політики у сфері житлово-комунальних послуг (визначений Законом України «Про житлово-комунальні послуги») – забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, місцеперебування.
3. Норми Постанови КМУ «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869 (зі змінами) не стимулюють підвищення енергоефективності підприємств-монополістів, оскільки в ці норми закладено принцип індивідуального ціноутворення (витрати підприємства + прибуток).
4. Ефективним стимулом модернізації підприємств-монополістів, зменшення витрат енергоресурсів та підвищення їх енергоефективності, було б встановлення не індивідуального тарифу для кожного підприємства, виходячи з його витрат та планових прибутків, а граничного, який спонукав би власника, для отримання прибутку, інвестувати в модернізацію свого підприємства, зменшувати витрати та підвищувати енергоефективність, або не робити цього та працювати в ”0”.
5. При визначенні тарифу на опалення враховується лише площа (м2), при цьому не враховується об’єм приміщення (м3), чим створюються не рівні умови для власників квартир. Мешканці квартир заввишки 4,8 та 2,4 метрів платять однаково, при цьому використовуючи різну кількість теплової енергії, внаслідок чого власники менш комфортного житла дотують власників більш комфортного.
6. Практика застосування збільшеного тарифу за централізоване постачання гарячої води за умови підключення рушникосушника до систем гарячого водопостачання, при одночасній оплаті за опалення санвузлу призводить до подвійної оплати. Загальна сума річних переплат може сягати більше 2 мільярдів гривень.
7. Законодавча зміна бази нарахування плати за опалення, з житлової площі квартири до загальної, а також зміна визначення «опалювальна площа», дозволила підприємствам теплокомуненерго збільшити доходи на 20-30 відсотків, без будь-яких інвестицій, модернізацій або покращення якості послуг для населення.
8. Застосування застарілих норми при формуванні тарифів на опалення, створює ризик завищення обсягів споживання теплової енергії населенням та як наслідок зайвих витрат коштів громадянами.
9. В грошовому еквіваленті, розбіжність між нормами тепловитрат «КТМ204 України 244-94» та ДБН-в.2.6-31:2006 складає 4,42 грн./м2 або 48% від встановленого тарифу без лічильника (на прикладі тарифу ПАТ «Київенерго»).
10. Не дивлячись на суттєві кліматичні відмінності України та Якутії, які напряму впливають на обсяг споживання теплової енергії, місячні норми тепловитрат в Україні (КТМ204 України 244-94) майже тотожні з нормами, що застосовуються в Якутії. Відхилення складає 5-10%.
11. Місячні норми тепловитрат встановлені для Києва вищі на 29%, а для Білопілля та Глухіва Сумської області вищі на 46% за максимальні норми в Іжевську, що застосовуються для 3-4 поверхових будівель 1928-1965 років забудови.
12. В порівнянні з середніми нормами Іжевська (0,016 Гкал/м2), норми тепловитрат для Киян вищі на 53%, для мешканців Білопілля та Глухіва Сумської області вищі на 74%.
13. Відхилення від мінімальної норми тепловитрат (0,008Гкал/м2), що застосовується в Іжевську для будинків 2000-2008 років забудови, для Києва складає +206%, для Білопілля та Глухіва Сумської області +247%.
14. Витрати теплової енергії в різних будинках відрізняються та залежать від його віку, стану, проекту, кількості поверхів та наявності енергозберігаючих заходів. Система діючих тарифів на опалення не враховує відмінності тепловитрат будинків.
15. Україна має величезний потенціал для підвищення енергоефективності до рівня країн ЄС, реалізація якого спроможна забезпечите енергетичну незалежність України. Загальний економічний ефект від підвищення енергоефективності в Україні до рівня ЄС, складає понад 11 мільярдів Євро щорічно. Потенціал енергозбереження житлового сектора України оцінюється у € 4 млрд або 11,4 млрд м3 природного газу.
16. Прийняття рішень співвласниками багатоквартирних будинків потребує 75 відсотків голосів, хоча навіть при обранні Президента України законодавство вимагає значно менший відсоток голосів.
17. Запропонований законопроектом № 1565 порядок проведення загальних зборів, прийняття та оформлення прийнятих рішень співвласниками багатоквартирних будинків фактично дублює діючі норми Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», жодним чином не спрощує їх та не стимулює процес об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Пропозиції:
Розглянути можливість встановлення не індивідуального тарифу для кожного підприємства, виходячи з його витрат та планових прибутків, а граничного, який спонукав би власника, для отримання прибутку, інвестувати в модернізацію свого підприємства, зменшувати витрати та підвищувати енергоефективність, або не робити цього та працювати в ”0”.
Забезпечити врахування об’єму приміщення (м3) або висоти стель при визначенні тарифів на опалення без лічильника.
З метою уникнення подвійної оплати за опалення санвузлу, скасувати збільшення тарифу за централізоване постачання гарячої води за умови підключення рушникосушника до систем гарячого водопостачання, або не враховувати санвузол в опалювальну площу.
Переглянути норми споживання теплової енергії, що використовуються при формуванні тарифів, в тому числі:
перейти від застосування норм «КТМ 204 України 244-94» до норм ДБН-в.2.6-31:2006 (зі змінами);
забезпечити присвоєння кожному будинку класу енергоефективності.
Переглянути встановлені тарифи без лічильника за нормами тепловитрат ДБН-в.2.6-31:2006 (зі змінами).
Розглянути можливість встановлення тарифів за опалення в залежності від класу енергоефективності будинку.
Враховуючи щорічні мільярдні переплати з боку населення, внаслідок недосконалої тарифної та нормативної політики, з метою негайного усунення причин таких переплат, забезпечити на законодавчому рівні обов’язкове встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії, за рахунок надавачів послуг.
Враховуючи, що створенням об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, мають займатись звичайні громадяни, які не завжди мають відповідну юридичну освіту та досвід оформлення документації, під час доопрацювання законопроекту № 1565, максимально спростити першочергові процедури створення ОСББ, які мають бути простими, зрозумілими та не повинні потребувати спеціальних знань, навичок та фінансових витрат.
Під час доопрацювання законопроекту № 1565 передбачити процедуру зняття, призначеного виконавчим органом відповідної місцевої ради, управителя, простою більшістю голосів співвласників будинку.
Громадська організація
“Публічний аудит”
30.03.2015
30 марта 2015 г.
Нові механізми та можливості надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг
Яким буде порядок надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, починаючи з 1 травня ц.р.? Чи необхідно буде особам, які наразі отримують субсидії, повторно звертатися до органу соціального захисту населення для призначення субсидії на новий період?
Ці та інші питання обговорювалися 12 березня ц.р. під час семінару «Нові механізми та можливості надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг», що відбувся за участю керівництва Мінсоцполітики, представників обласних департаментів соціального захисту населення, громадськості, в т.ч. профспілок.
За інформацією Мінсоцполітики з 1 травня ц.р. ключовими новаціями при наданні субсидій на оплату житлово-комунальних послуг будуть:
- призначення субсидії відбуватиметься на підставі лише двох документів - заяви та декларації (скасовується необхідність надання довідок про доходи, у тому числі й працюючих осіб).
- кожне домогосподарство одночасно з рахунком для оплати енергоносіїв у квітні та жовтні 2015 року отримає спрощені форми заяви та декларації для звернення за призначенням субсидії;
- для 1,1 мільйонів сімей, які сьогодні одержують субсидії (в опалювальний період 2014-2015 років) передбачається автоматичне призначення субсидій на новий термін без необхідності надання нового пакету документів та звернення до органів соціального захисту населення.
- запроваджується надання субсидії на 12 місяців, а не опалювальний період як раніше.
- встановлюється автоматичний принцип надання субсидії на новий період (скасовується необхідність повторного звернення до органу соціального захисту населення для призначення субсидії на новий період у разі відсутності змін).
- надається право на оформлення субсидій особам, які не зареєстровані у житловому приміщенні, але орендують житло і оплачують вартість житлово-комунальних послуг на підставі письмового договору найму (оренди) житла.
Найближчим часом ФПУ планує запросити представників Мінсоцполітики для проведення презентації нового порядку надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг для представників членських організацій ФПУ.
Департамент бюджетної політики
та соціального захисту ФПУ
Детально изучив нормативно-правовые акты по новым субсидиям, юрист Аля Гайсинская рассказывает о подводных камнях, которые легко не заметить. «Порядок упростился; ограничения сняты; почти каждая семья может претендовать; заявление получите в апреле, заполните, отправьте и ждите скидку».
ХОРОШО ПОДУМАЙТЕ, прежде чем что-то заполнять! И вот почему:
Читать дальше...
МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Сторінка про житлові субсидії
28.02.2015 Презентація "РЕФОРМА СИСТЕМИ НАДАННЯ ЖИТЛОВИХ СУБСИДІЙ НАСЕЛЕННЮ"
12 марта 2015 г.
Сергій Каплін в ефірі DROZDOV на каналі ZIK
Народный депутат Украины Сергей Каплин в авторской программе "Drozdov" на телеканале ZIK.
- С.Каплин о том кто за ним стоит и своих политических амбициях;
- о антиолигархической конституции;
- о политической силе, которую хочет привести в парламент;
- о коалиционном соглашении и его выполнении;
- о новых тарифах, проблемах с энергосбережении и многом другом.
26 февраля 2015 г.
Опубликовано 26 февраля 2015 г. на Facebook странице С.Каплина
МІНІМАЛЬНІ ЗАРПЛАТИ, ПЕНСІЇ та ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ МОЖУТЬ ЗРОСТИ В ЛИПНІ.
С. Каплін: "Сьогодні зареєстрував два законопроекти, які були розроблені спільно з профспілками. Вони передбачають, що зарплати, пенсії та прожитковий мінімум зростуть спочатку у липні, а потім у грудні.
Якщо депутати підтримають мою ініціативу, то до кінця 2015-го року прожитковий мінімум може зрости на 484 гривні, мінімальна зарплата на 522 гривні, пенсія – на 375 гривень. Так, це не багато, але краще, ніж є зараз.
Якщо відкласти перегляд зарплат і пенсій ще на рік, ситуація буде катастрофічною. Людям просто не буде за що купити їжу та предмети першої необхідності. А це потягне за собою занепад вітчизняного виробництва та зростання видатків з бюджету на допомогу малозабезпеченим.
Також запропонував удосконалити методологію визначення прожиткового мінімуму. Зараз він визначається на підставі наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг. Переглядатися ці набори мають щонайменше раз на 5 років. В Україні вони залишаються незмінними вже 15 років. Наразі офіційний розмір прожиткового мінімуму занижений у порівнянні з фактичним на 35%. Тому спільно з Федерацією профспілок ми пропонуємо змінити структуру прожиткового мінімуму, аби витрати на продукти харчування становили не більше 40%. Зараз ця цифра становить близько 50%».
P.S. У той час, коли ми пропонуємо такі зміни, Уряд не полишає ідею соціального геноциду. Кабмін вніс до Верховної Ради законопроект 2212, який вкотре передбачає підвищення пільгового пенсійного віку для жінок та збільшення страхового стажу на 5 років. Уряд пропонує виплачувати пенсії працюючим пенсіонерам лише у розмірі 85%. А працюючим пенсіонерам, народним депутатам, держслужбовцям, суддям та прокурорам - не виплачувати пенсію взагалі....."
23 января 2015 г.
Я СТАВ УПОВНОВАЖЕНИМ ПРЕДСТАВНИКОМ ПРОФСПІЛОК У ВЕРХОВНІЙ РАДІ.
НАША МІСІЯ - ВІДРОДИТИ ПРОФСПІЛКИ!
Як перший заступник Голови соціального комітету, я курую профспілки. Це моя робота, яку я маю щоденно виконувати. Я вирішив піти далі: розвивати і створювати реальний профспілковий рух.
На сьогодні мені довірили захищати свої інтереси 18 всеукраїнських профспілок. За кожною - сотні тисяч робітників. Разом - мільйони. В черзі за підписанням угоди ще близько 30.
Скоро ми відкриваємо офіс Уповноваженого, починає працювати сайт, газета, соцмережа та низка навчальних проектів. І це ще не все. Далеко не все: об'єднаються всі профспілкові лідери у віче.
Приєднуйтесь!
https://www.facebook.com/kaplins/posts/816352808436725
Про співпрацю з народним депутатом України Капліним С.М.
Опубліковано на сайті ФПУ: Середа, 21 січня 2015, 15:53
Керівники вісімнадцяти всеукраїнських профспілок та профоб’єднань (Жугаєвич Я.В., Звінник І.Д., Хмарний О.Т., Дудник В.О., Матов В.О., Андреєв В.М., Агрба О.В., Нікітіна Т.В., Шишов С.С., Романюк О.І., Стародуб М.М., Кубраченко А.В., Черниш О.А., Петров М.М., Бутенко М.О., Ясько Т.Д., Гербеда В.В., Рябко О.І.) підписали з народним депутатом України Капліним С.М. Угоду про співпрацю та визнали його своїм Повноважним представником у Верховній Раді України.
Каплін С.М. – виявив бажання та готовність тісно співпрацювати з ФПУ та кожною її членською організацією, напрацьовувати разом з профспілками та ініціювати подання до Верховної Ради України законопроектів щодо посилення захисту прав та інтересів найманих працівників у сфері трудових відносин, оплати та охорони праці, зайнятості; сприяти налагодженню системного публічного та відповідального соціального діалогу на національному, галузевому, територіальному та локальному рівнях.
У Г О Д А
про співпрацю всеукраїнських галузевих профспілок та територіальних профоб’єднань
з народним депутатом України Капліним Сергієм Миколайовичем
Ми, всеукраїнські профспілки, територіальні профоб’єднання в особі їх голів, які діють на підставі відповідних статутів і положень танародний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Каплін Сергій Миколайович, який діє на підставі законів України «Про статус народного депутата України», Про комітети Верховної Ради України», у подальшому «Сторони», маючи спільну мету та виходячи із загального розуміння необхідності забезпечення конституційних прав і свобод громадян уклали цю Угоду про наступне:
1.Сповідуючи принципи Революції гідності та керуючись вимогами більшості громадян України щодо нових суспільно-політичних ідеалів - діяти спільно, узгоджено та:
- всіляко сприяти реалізації класичних цінностей демократичного устрою суспільства, насамперед налагодженню рівноправного соціального діалогу між урядом, профспілками та роботодавцями;
- добиватися покращення стандартів життя людини праці (росту реальної та номінальної заробітної плати, створення нових робочих місць, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я, культури, належного житлово-комунального та побутовогообслуговування тощо) через активну законотворчу діяльність та іншими засобами згідно діючого законодавства України та міжнародних конвенцій та норм;
- захищати трудові права працівників – членів профспілок, інтереси профспілкових організацій усіх рівнів, у тому числі за допомогою депутатських звернень і запитів, проведення спільних акцій протесту тощо;
- боротися з корупцією, сприяти проведенню прогресивних реформ, які передбачають підвищення добробуту більшості громадян, пріоритетний розвиток вітчизняного виробництва, підвищення рівня та надійності інфраструктури населених пунктів, покращення якості житлово-комунального, медичного, соціального, побутового обслуговування населення тощо;
- відстоювати інтереси галузей, регіонів на всіх стадіях реалізації бюджетного процесу у Верховній Раді України, комітетах і комісіях, центральних та місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування;
- сприяти впровадженню важливих для галузей, регіонів та місцевих громад проектів економічного, соціального, інфраструктурного, гуманітарного, культурно - освітнього та іншого характеру;
- сприяти та добиватися впровадження європейських принципів та норм безумовного виконання законів та інших нормативно-правових актів соціального характеру та тих, які стосуються галузей, територій та місцевого і локального значення;
- співпрацювати з інших суспільно важливих завдань та проблем, які несу перечать змісту та суті цієї угоди.
1.2.Для реалізації цілей та мети Угоди Сторони домовляються про відкритий діалог, обмін наявною у їхньому розпорядженні інформацією, проводять спільні консультації та семінари, створюють робочі групи, експертні ради для фахової підготовки питань взаємного інтересу, розробляють план спільних заходів.
1.3.Всеукраїнські профспілки та територіальні профоб’єднання (підписанти Угоди) за згодою з народним депутатом України Капліним Сергієм Миколайовичем визнають його своїм Повноважним представником у Верховній Раді України і зобов’язуються проводити необхідну роз’яснювальну та інформаційно-агітаційну роботу серед членів профспілок, розміщувати інформацію про його дії та програму в профспілкових ЗМІ, інтернет-ресурсах, в трудових колективах та сприяти реалізації цієї програми та інших прогресивних соціальних ініціатив.
1.4.Народний депутат України Каплін С. М. зобов’язується активно та відповідально співпрацювати з всеукраїнськими профспілками та територіальними профоб’єднаннями з реалізації питань, що складають предмет цієї Угоди, протистояти будь-яким проявам посягань на права людини праці, права профспілок і їх майна та іншим порушенням Конституції і законів України.
1.5.Зміна та доповнення формату і форм співпраці Сторін цієї Угоди можливі впродовж усього періоду її дії шляхом внесення пропозицій однією з Сторін та їх затвердженням спільним рішенням, яке оформляється додатком до цієї Угоди.
1.6.Дана Угода набирає чинності з моменту підписання Сторонами та продовжує діяти до моменту припинення повноважень Верховної Ради України восьмого скликання.
1.7.Порушення положень цієї Угоди дає право кожній зі Сторін розірвати її в односторонньому порядку із одночасним письмовим інформуванням другої Сторони про вказане.
1.8.У ході вирішення актуальних питань, що не знайшли свого відображення у цій Угоді, Сторони виходи муть із засад верховенства права і поваги до букви закону, справедливості та взаємної поваги
9. Угода складена у кількості примірників, що відповідає кількості підписантів Угоди – по одному для кожного її підписанта, причому кожен екземпляр Угоди має однакову юридичну силу.
Голови всеукраїнських профспілок та Народний депутат України територіальних профоб’єднань С.М. Каплін
8 января 2015 г.
Ціна держави: популярна економіка. Неправительственная организация (НПО)
КІЛЬКІСТЬ СВЯТКОВИХ ДНІВ В УКРАЇНІ НЕВЕЛИКА
В Україні 10 святкових днів: 1 січня - Новий рік, 7 січня – Різдво, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 12 квітня – Пасха, 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День Перемоги, 31 травня – Трійця, 28 червня - День Конституції та 24 серпня - День незалежності.
Попри поширений стереотип, порівняно із іншими країнами світу, 10 святкових днів – це небагато. Кількість свят варіюється від 7 у Мексиці до 18 у Індії та Колумбії. Британці відпочивають 8 днів, німці – 9, американці та поляки - 10, китайці, канадці, данці та французи – 11, бразильці – 12, росіяни – 14, японці – 15.
Дослідження, проведене у Великобританії, свідчить, що святкові дні шкодять економіці країни. Додатковий дохід, отриманий магазинами та ресторанами, не перекриває втрат інших галузей. Через це нещодавно Португалія (знаходячись у фінансовій кризі) навіть скасувала на 5 років 4 із своїх 14 свят – тепер португальці, як і українці, мають 10 днів.
Джерело: Mercer (международная консалтинговая компания в сфере человеческих ресурсов по управлению персоналом и связанных с ним финансовыми услугами, штаб-квартира которой расположена в Нью-Йорке. Компания работает на международном уровне в более чем 40 странах, насчитывает более 19 000 сотрудников[1] и является крупнейшей в мире консалтинговой фирмой по управлению персоналом[2].)
8 января 2015 г.
Ціна держави: популярна економіка. Неправительственная организация (НПО)
Про ПДВ потрібно пам’ятати перш за все дві речі: (і) цей податок є «наскрізним», тобто таким, який рівномірно проходить через увесь виробничий ланцюг, (іі) цей податок завжди і за будь-яких умов стягується з кінцевого споживача. Саме його рівномірність для всіх етапів виробництва та, як наслідок, відсутність накопичувального «каскадного» ефекту (на відміну від податку з обороту) і стали тією відмінною рисою, яка завоювала симпатію до ПДВ у більшості країн світу. Працює ПДВ таким чином, що на кожному етапі виробництва до собівартості додається 20% податку, які продавець «відносить» до бюджету, а покупець зі свого боку записує собі як «ПДВ-кредит» і зменшує на цей «кредит» свої податкові зобов’язання, коли продає продукцію наступному виробнику.
Таким чином, кінцева «націнка» ПДВ на будь-який товар/ послугу завжди становить 20% незалежно від того, скільки було етапів виробництва і в яких країнах виготовлялися складові певного товару. А сам податок врешті-решт сплачується з кишені звичайного споживача незалежно від того, коли та в яку країну постачається кінцевий товар/ послуга.
ПДВ-кредит для бюджету
«Нейтральність» для виробників, насправді, лише частина тієї привабливості, яка зробила ПДВ настільки популярним у світі. Податок із продажів, наприклад, теж нейтральний (не плутати з податком з обороту). Але! Податок із продажів стягується вже коли товар/ послуга досягають кінцевого споживача. А от ПДВ можна стягувати до бюджету авансом (!) задовго до того, коли весь виробничий процес завершився.
ПДВ сплачується, ще коли встановлюється виробниче обладнання. ПДВ сплачується, коли тільки здійснюється розвідка корисних копалин. ПДВ може бути сплачений за декілька років до того, як товар потрапить на полицю магазину та буде оплачений покупцем. І весь цей час ПДВ, який залишається податком із кінцевого споживача, кредитується бізнесом і дає можливість державі поповнювати бюджет, незважаючи на те, чи куплять вироблений товар коли-небудь чи ні.
Як уже згадувалося, саме це постійне кредитування бізнесом держави (авансові сплати ПДВ) та, відповідно, потреба в значних обігових коштах для обслуговування ПДВ і є основним подразником для бізнесу
Як впізнати кінцевого споживача?
Ключовим елементом розуміння ПДВ є розуміння того, хто такий кінцевий споживач. Адже для виробника обладнання компанія, яка його придбала, і є кінцевим споживачем. А для видобувної компанії таким споживачем є будь-який покупець нафти/ газу. Ця продукція далі може використовуватися для виробництва нових товарів, але тоді виникає питання – як в такому потоці різноманітних операцій з’ясувати, хто ж саме є кінцевим споживачем, а хто ні?
Насправді, відповідь на це нібито заплутане питання досить проста: якщо економічний агент реєструється у фіскальній службі для обліку ПДВ – це і є показником того, що споживач «проміжний», і такий споживач ще скористається своїм ПДВ-кредитом. Натомість відсутність такого статусу чітко вказує, що Ви маєте справу з тим самим кінцевим споживачем, який повною мірою відшкодовує вартість ПДВ за свій рахунок.
Такий механізм «сортування» покупців працює майже автоматично. Той, хто планує подальше виробництво, має стимул ідентифікуватися як «проміжний» споживач, оскільки це зменшує податкове навантаження. А той, хто купує товар для себе ніколи не буде ставати на облік як платник ПДВ, оскільки, окрім адміністративних витрат, це для нього нічого не несе.
Детальніше про ПДВ читайте у нашому звіті: http://costua.com/files/vat-report.pdf
8 января 2015 г.
Ціна держави: популярна економіка. Неправительственная организация (НПО)
Пять найбільших податків та зборів в Україні у 2013 р. (млрд. грн.)
Кожна податкова реформа в Україні починається з пропозиції скасувати податок на додану вартість (ПДВ). Підприємці дуже незадоволені існуванням ПДВ і завжди вказують, що цей податок ускладнює їм життя.
Тут важливо розуміти, що однією з причин такого незадоволення є те, що ПДВ «з’їдає» значну частину обігових коштів бізнесу, і при цьому фактично неможливо ухилитися від його сплати.
Однак, «невідворотність» ПДВ та його вага не є основною хворобою цього податку. Справжня проблема полягає в тому, що ПДВ (а) складно адмініструвати, (б) він дає широкі можливості для шахрайства та корупції (як-от системне хабарництво при ПДВ-відшкодуванні), (в) необхідність ПДВ-кредитування спричиняє значні додаткові витрати.
